Вже прогулявшись вуличками фанерного містечка запропонувала попити чаю прямо тут, на локації.
Я: - Зараз поп’ємо чай!
Діти: - Ні!... Нам страшно, тут привиди….
Ну ОК, пішли далі. Залишили територію кіностудії, вийшли на ґрунтову дорогу.
Я: - Поп’ємо чай тут, на узбіччі?
Діти: - Нам страшно, у траві кліщі!
Ну добре, пішли до машини.
Я: – Давайте пити чай поруч з машиною!
Діти: - Нам страшно, тут мурахи!
Я: – Ну то давайте вже пити чай в машині!!!!
Сашко (дуже обурено): - Та мені аж СТРАШНО, скільки після вас потім сміття вигрібати! Поїхали знайдемо місце по дорозі!
Рушили вперед. По бруківці, по калюжам доїздимо до центру села, де магазин, і поряд з сільмагом чудова парасоля із столиком під ним.
Я: - О!
Діти: - Нам страшно, там ЛЮДИ!
Цього разу погоджуюсь, бо особи поруч із магазином виглядають дійсно підозріло.
Їдемо далі, й видивляємось ще якесь місце.
За кілька кілометрів Сашко гальмує:
- Я знайшов!!!, - і показує на купу складених колод просто серед лісу, й продовжує - Ого, який їжак в кущі побіг! Величиною з нашого Мурчика!!!
- Нам у лісі страшно…, - почали діти, але я перебиваю:
- Ну добре, Сашко, відкрий двері!
Сашко тягне за дверцятка, і в машину тієї ж миті влітає рій комарів.
- ЗАКРИЙ ДВЕРІ!!!!, - несамовито верещу я.
- Ти ж казала «ВІДКРИЙ»???!?!?!?, – ще не зрозумів ситуацію Сашко.
- Казала!!! А тепер закрий!
Сашко закриває, і ми починаємо відпльовуватись та відмахуватись від комарів.
Рушаємо далі, поглядаючи по сторонах:
- Дивіться, а ось машини припарковані стоять, це мабуть грибники…
- Та то вони пішли в ліс і пропали… комарі заїли… це машини ще з того року стоять…
- Та ні, то вони щойно приїхали шашликів посмажити… Дуже зручно – нанизив кілька комарів на шампур – й шашлик готовий…
- Недаремно той їжак був величезного розміру, на комарях роз’ївся… Мурчика б сюди…
Так неспішно під’їхали до села. Читаємо назву - КОМАРІВКА. Тепер все зрозуміло!
- Діти, подивіться, люди які тут живуть – справжні герої!!!
- Так тут щось нікого немає…
- Так всі по хатах сидять, на вулицю бояться виходити…
- Кажуть, тут є й база відпочинку…
- То для супер-екстремалів, то вже якщо Еверест підкорив, за наступною порцією адреналіну можна й сюди…
Чай врешті решт попили аж біля Жовтого літака – тільки там ризикнули вийти з машини. Вдома мазалися мазюкою. Якщо що – ділюся рецептом "швидкої допомоги": мазь Кремген зовнішньо на місце укусів та одна таблетка Супрастіну, щоб менше чесалося.
Останнього комаря в себе на носі прихлопнула вже на подвір’ї.
P.S. Як розумієте, жодного фото Комарівки не маю. Не до того було.
P.P.S. На останок - трошки «вікіпедійної» інформації. Вперше Комарівка згадується у 1644 році, тож цей рік вважається датою заснування села. Як на мене, походження назви очевидне – в місцевих лісах ну ДУУУУЖЕ багато комарів. Величезна популяція цих комах обумовлена тим, що село повністю оточено глухим високим лісом. Таким, що у ХІХ столітті ці ліси були зараховані до Корабельного Гаю – тутешня деревина призначалася лише для будівництва річкових суден. Загалом це вже Поліський фізико-географічний регіон. А ще через село протікає невеличка річка Гуска (загальна її протяжність становить 14 кілометрів).
У 2003 році було затверджено герб Комарівки. Як гадаєте, хто на ньому зображений?
P.Р.P.S. Ох, комарі… Дивні створіння… Такі маленькі, але у повсякденності щодня ми згадуємо їх набагато частіше, ніж, наприклад, того самого велетенського слона. Їх противне дзижчання здатне звести з глузду будь-кого, не дарма й саме слово «комар» походить саме від їх звуку.
Ці комахи навіть стали такою собі обов’язковою частиною культурної розмови: «Як літо проходить? Як погода, спекотно? Що на городі? КОМАРІВ багато?». Тож не дивно, що комара, як головного героя, часто можна зустріти як в сучасній творчості, так і в народній, і навіть ще глибше – вони є героями прадавніх алтайських та якутських легенд, які говорять, що комар виник з попелу від багаття якого-небудь людоїда, гігантської істоти чи злого духа. Втім, комарі й справді виникли дуже давно - близько 170 мільйонів років тому.
Як приклад народного співу про комара можна пригадати відому аж з XVI-XVII століть гумористичну пісню «Ой, що ж то з а шум учинився що комарик та й на мусі оженився…». Особисто мені в дитинстві дуже подобались слова з неї, а саме «Ой, упав же комар з високості, поломив потрощив ребра й кості». Цікаво, що саме ця пісня стала прообразом всім відомої «Мухи-Цокотухі» Чуковського. Микола Васильович Корнєйчуков (а це справжнє ім’я Корнія Івановича) народився на росії, але його мати Катерина Йосипівна була полтавською селянкою й розмовляла з сином тільки українською мовою. І у дитинстві хлопець міг на пам’ять цитувати «Енеїду». А от з англійською в нього виявилися проблеми. Він ідеально володів «теоретичною» частиною й переводив книжки (того ж «Айболітя»), а от на слух мову не сприймав абсолютно, хоч і прожив в Англії близько року.
Наостанок додам не народні, а суто наукові дані про комарів.
Вампірами є виключно дівчинки – кров їм потрібна для розвитку яєць. Відкладають яйця вони у воду – тобто окрім стадії імаго комарі є водними тваринками. Розмножуються дуже швидко – доросла самиця відкладає 30-150 яйця кожні 2-3 дні, з яких вилуплюється нове покоління вже за тиждень. Порахуйте, скільки вона може наплодити в геометричній прогресії личинок. Тривалість життя такої імаго-комарихи становить приблизно рік.
Укус комара зудить та припухає, але це найменша шкода, яку він може завдати. В певних регіонах ці комахи переносять досить небезпечні захворювання. За статистикою щороку у світі від них гине два мільйони людей, в реальності ж цифра ще більша. Тому з популяцією комарів борються всіма відомими засобами.
Загалом комариця, коли відшукує майбутню жертву, орієнтується на вуглекислий газ, що видихається людиною, теплове випромінювання, рух, запах молочної кислоти, що міститься у поті. Але що цікаво, її дуже приваблює істота, яка щойно з’їла банан.
Чим же харчуються комарі-хлопчики, якщо кров їм не потрібна? Вони п’ють нектар. Ну просто такі собі безтурботні метелики…
