Світлини Музею захоплення не викликали. Бо… на них існували лише вітрини. Скляні вітрини з ляльками, яких не можна торкатися. Як пояснити тій самій дитині, що в Музеї іграшки гратися іграшками насправді не можна? Що ми йдемо просто дивитися і слухати? І оті вилінявші старі дивні предмети – це взагалі і є іграшки?
Від самого слова «іграшка» хочеться чогось «інтерактивного», яскравого, щоб з ним можна було гратися, бігати і скакати. А тут – музееееей….
Але в один з дощових днів таки наважилися і відвідали заклад. І була дуже здивована. В дечому я виявилася права. А багато в чому зовсім-зовсім ні. І саме тому хочу про це розповісти.
Тож історія Музею дуже дивна. І давня. Скрізь фігурує дата – Музей було відкрито 1 січня 2005 року. Так, дійсно статус Музею іграшки набули саме у 2005 році (верніше в 2003-му, але тоді не вистачило остаточного фінансування). Але насправді колекція існує і збиралася з… 1936 року!
Так, ще навіть у 1933-му президією центрального комітету всесоюзної комуністичної партії більшовиків було видано постанову, в якій з ідеологічно-показово-просвітницькою метою пропонувалося заснувати подібні музеї іграшок у москві, Харкові (тоді ще Харків був столицею Української республіки), Тифлісі (нинішньому Тбілісі) та Ташкенті.
Вже у Києві (до нас столицю було перенесено у 1934-му) і вже у 1936 році вперше було проведено Виставку іграшок, яка і поклала початок колекції. Музейного статусу тоді вона не набула, проте весь цей час до нинішніх днів (!) існувала, функціонувала і поповнювалась, саме як Виставка. Причому, не просто поповнювалась аби чим. Сюди в обов’язковому порядку надсилали найкращі промислові зразки – Виставка перш за все формувалася як еталонне зібрання іграшок, які затверджувалися для масового виробництва. На підприємствах, після того як було погоджено випускати іграшку «в тираж», «пломбувалися» два зразки – один залишався на виробництві, а другий їхав у «Фонд міжвідомчої ради», тобто саме сюди. Тому тут знаходяться не просто іграшки «одна з тисячі» або одна з «мільйону». Тут саме «першоджерела» - іграшки у тому вигляді, як їх задумали автори. Це історія та мистецтво!
Виставка багато разів змінювала приміщення (я навіть не запам’ятала кількість переїздів) і саме в цьому будинку на Кловському узвозі оселилася… ще у 1962 році! І з тих пір вже нікуди не мандрувала.
Ось вам і 2005-рік – як на мене, його можна і не згадувати, бо фактично Музею вже дев’яносто років! А те, що він раніше називався Виставкою – ну то таке, «бюрократія».
І зараз це не просто Музей. Це історія розвитку виробництва іграшок в Україні.
Тепер щодо приміщення. Насправді Музей його не має й досі. Бо знаходиться не в окремій власній будівлі, а займає лише ліве крило першого поверху Українського державного центру позашкільної освіти (закладу з усілякими гуртками).
Як результат – виставлена експозиція складається менше ніж з 10 відсотків всього фонду. Колекція (станом на 2025 рік) налічує вже понад 25 тисяч предметів, побачити можливо тільки півтори. Решта – у фондосховищі в запасниках!
Головним зберігачем фонду, "хранительницею колекції", її берегинею є Тетяна Олександрівна Пржегодська. Саме завдяки їй фонди лишалися непорушними, хоча існували дивні пропозиції частину іграшок «списати». І саме завдяки Тетяні Олександрівні Виставка таки нарешті перетворилася на Музей. А директоркою Музею є Юлія Кобас.
Експозиція дійсно складається з іграшок, виставлених у вітринах (ну а як інакше демонструвати старовинні експонати?). Але! Попри моє занепокоєння, що дітям буде нудно, навпаки, відвідини пройшли дуже цікаво! І все завдяки прекрасним жіночкам-працівницям Музею. Наша екскурсовод (шкодую, що не запам'ятала ім’я) розповідала цікаво, викликала дітей на спілкування і, звісно ж, пропонувала гратися (причому дуже незвичними іграшками).
І це невипадково. Музей має свій секрет! Справа в тому, що тутешні екскурсоводи – справжні педагоги і вміють швидко підлаштувати розповідь до будь-якої дитячої вікової категорії.
То ж трошки покажу тих самих вітрин.
Першими, буквально у коридорі, виставлені шафи з експозицією «УКРАЇНСЬКА НАРОДНА ЛЯЛЬКА». Лялечки, зроблені з підручних матеріалів, «хто на що гаразд», що було під рукою. Але – з любов’ю! Дуже важливо показувати їх дітлахам, бо якщо я з подружками ще робила ляльки з кукурудзи та маку, сучасні дівчатка навіть не вгадали, з якого це воно матеріалу є.
Звісно тут представлена велика кількість ляльок-«мотанок». І навіть показана їх еволюція: у язичницькі часи не було прийнято робити ляльці обличчя. Лише згодом поступово з’являються носик, ротик та оченята. А само слово «мотанка» (від «намотати одне на одне») - сучасне, раніше їх так не називали.
Всі ці виставлені ляльки – репліки. Тобто створені спеціально для Музею як наочна демонстрація, а не «знайдені при розкопках». Бо ж тканина довго зберігатися не здатна.
За зовнішнім виглядом народних іграшок можна дослідити, в якому регіоні вони зроблені. Бо ж звісно, одяг лялькам шили саме в тих традиціях, які прийняті у місцевості.
А ще тут можна побачити традиційні гуцульські Іграшки з сиру. Вони не псуються! Зараз подібні виготовляють у селах Брустури і Космач, а у Шешорах нещодавно навіть було збудовано невеличку фабрику з виробництва сирних коників.
Експозицію народної тематики продовжують в окремій кімнаті Яворівські іграшки. Я є величезною прихильницею цього народного стилю мистецтва – ще з часів, коли Головна українська ялинка була прикрашена ними, а саме на Новий 2017-й рік. Тоді моя подруга Яся навіть допомагала розфарбовувати велетенських птахів та янголів. Зберігаю у себе колекційні ялинкові прикраси-сувеніри, мініатюрні копії тих, що прикрашали ялинку на Софіївській площі.
І що цікаво, головна ялинка Ватикану одного разу теж була прикрашена яворівськими іграшками. Вийшло так тому, що за традицією, започаткованою римським Папою Іоанном Павлом ІІ у 1981 році, Ватикан приймає в дар кожен раз ялинку від якоїсь іншої місцини. Зазвичай дерева постачають різні регіони Італії. Але буває, що ялинка приїжджає і з інших країн (у різні роки були дерева з Польщі, Німеччини, Словенії, Австрії, Бельгії, Чехії). А у 2011 році (до Нового 2012 року) дерево перед Собором Святого Петра подолало шлях у тисяча шістсот кілометрів аж з українських Карпат – саме тому і були використані ці іграшки.
Сама ж ялинка була зрубана у селі Косівська поляна, і з гір гелікоптер переніс її нижче, у Великий Бичків. Вже звідти 5-тонна красуня заввишки 30 метрів вирушила до Ватикану.
Перемовини про цю значну і цікаву подію йшли ще з 2005 року. А у 2023 році «яворівка» знов поїхала до Ватикану! Цього разу це була композиція Вертеп. На площі святого Петра проходила Міжнародна виставка «100 вертепів» (хоча насправді їх було більше за сотню). І від України експонувалася яворівська шопка.
А ще цієї осені яворівські майстри подарували Музею головну прикрасу - збільшену копію традиційної яворівської пташки. Відбулося це 1 жовтня 2025 року.
Тож яворівська кімната викликала у мене неймовірний захват. Хочу і собі такі іграшки в колекцію! Хочу лялькову шафку, ліжечко, і звісно ж каталочку!
І головне. За всім цим (прикраси на Ватиканській ялинці, Київській, шопка, кімнатка цих іграшок в Музеї, Птах у входу в Музей) стоять імена людей, які популяризують та відроджують українську народну яворівську іграшку. Це Оксана Когут та Остап Сойка. Остап виготовляє дерев’яні форми, Оксана розписує.
Ще о одній кімнаті Музею виставляється змінна експозиція, при нашому відвідуванні готувалася зимова Виставка старовинних ялинкових прикрас.
В останній кімнаті Музею діє експозиція «Історія промислової іграшки», в якій представлені вироби радянського періоду. Ті самі, які склали основу постійнодіючої Виставки. Бо головною її метою (Виставки), як я згадувала вище, був збір зразків виробництва. А в радянській Україні створення іграшок було масштабною галуззю. Існувало близько 12 великих спеціалізованих заводів/фабрик, для яких іграшки були основною продукцією – такі собі гіганти іграшкової індустрії. Наприклад, це найбільший у Європі (звісно, на той час) Донецький завод іграшок (виготовляв машинки, конструктори, збірні моделі літаків, які масово йшли на експорт у Західну Європу та США). Ще - лідер у виробництві ляльок Дніпропетровський комбінат іграшок, який створив диво – ходячу ляльку зростом 70 сантиметрів. А окрім цього величезна кількість іграшок вироблялася як «супутній товар» на військових чи промислових підприємствах, оскільки за радянськими планами кожен завод мав випускати товари для населення. І подібних «цехів ширвжитку» була величезна кількість. Тож УРСР виробляла іграшок найбільше від інших республік і постачала їх майже половині Радянського Союзу, а також на експорт.
Нині, нажаль, майже всі підприємства зачинені – скласти конкуренцію Китаю неможливо.
Ну а ми з Сашком із задоволенням у цій залі розглядаємо іграшки нашого дитинства. І один одному тицяєм пальцями: «Дивись, в мене була така!...». Сашко при цьому мене випереджав, бо з власних іграшок я знайшла лише мозаїку та стереоскоп.
Одними з найцінніших експонатів Музею є пупс-африканець та порцелянова лялька німецького виробництва, які належали родині видатного українського патофізіолога (наука, що вивчає закономірності виникнення, розвитку та завершення хвороби) академіка Олександра Олександровича Богомольця. Музею їх подарувала невістка лікаря - дружина його єдиного сина Олега, який також був патофізіологом. Доречи, наша сучасниця лікар Ольга Вадимівна Богомолець, засновниця прекрасного комплексу «Замок Радомисль» та Клініки доктора Богомолець, є правнучкою академіка – ось така видатна медична династія.
Є в Музеї взагалі безцінні речі, які збереглися тільки тут. Це гіпсові моделі ляльок Марії Кісельової. Марія Павлівна вважається «піонеркою» радянської іграшки, яка створила перших реалістичних ляльок у СРСР. Вона народилася у 1889 році у дворянській родині на Смоленщині. Пізніше мешкала у москві, але співпрацювала з Київською артіллю «Перемога», яка масово випускала ляльок за її моделями. І саме тому авторські унікальні гіпсові зліпки голів та окремі деталі рук та ніг роботи Марії зберіглися у нашому (і лише у нашому!) Музеї. У 2022 році російські колекціонери хвилювалися, чи не постраждали ці форми.
Перші ляльки Кісельової виготовлялися з мастики, пап'є-маше та пресованої тирси, а потім вкривалися емаллю та розписувалися вручну. Тому кожна лялька фактично мала унікальний вираз обличчя.
Як я вже згадувала, Музей немає площини, щоб показати всі свої іграшки. Але він активно співпрацює з іншими закладами. Наприклад, механічна карусель 40-х років виставлялася на виставці «Зірка сходить» на Київському залізничному вокзалі. Колекція ялинкових прикрас регулярно демонструється у Музеї історії Києва. А унікальну раритетну залізницю «Піонерська», яка була випущена у 1954 році тиражом всього лише десять тисяч наборів, ми бачили у Музеї Київського політехнічного інституту.
Багато іграшок тут мають власну історію. Наприклад, колекцію відьм Музею подарувала пані з Херсонщини. Пізніше її містечко постраждало внаслідок руйнування Каховського водосховища – хто знає, можливо таким чином через подарунок відьмочкам вдалося врятуватися.
Багато безкоштовних презентів відбулося після початку повномасштабного вторгнення. Люди переосмислили життя і зрозуміли, що як доведеться тікати, навіть саму дорогу колекцію з собою не повезеш. Так у Музеї опинилась збірка унікальних ляльок.
А літня жінка колись подарувала Музею котика, зовсім подряпаного, потертого і дірявого. Але дорогоцінного! Він був єдиною іграшкою, яку ще дівчинкою ця пані змогла взяти з собою в евакуацію до Середньої Азії під час Другої світової війни. Котик експонується у вітрині, присвяченій дитинству під час війни. Поруч з ним – «трофейні ляльки», одна з Німеччини, інша з Маньчжурії.
Наостанок граємось іграшками. Вони дуже цікаві і нестандартні! Найбільше мене вразила Попелюшка з ефектом миттєвого перетворення – тепер хочу таку зв’язати і собі.
Отже – Музей чудовий! Але тримається він зусиллями відданих людей. Таке враження, що державі байдуже і на дітей, і на іграшки.
І тепер я маю нову мрію. Що колись Музею збудують повністю окрему будівлю. Яка буде ззовні дуже привабливою, яскравою і впізнаваною. Всередині буде місце для всіх експонатів! І буде величезна ігрова кімната з купою іграшок, якими можна весело і цікаво гратися. Можливо навіть буде окрема кімната ЛЕГО-ДУПЛО! Буде бібліотека! А ще будуть проводитись різні майстер-класи. Працювати аніматори. І це буде світ дитинства, куди залюбки будуть з’їжджатися діти зі всієї мирної України.
Тож знову – мріємо разом! І віримо, що колись здійсниться.
