Але китайські ліхтарики – вони не тільки червоні. Їх традиційно також виробляють з малюнками природи – гір, водоспадів, квіт, птахів. А одним з різновидів ліхтариків є «цзоумаден» - ліхтар з обертанням. В його середині знаходиться механізм, який приходить в дію від запаленої свічки, й починається рух силуетів - конячок чи чогось ще.
Нині ліхтарі – окремий вид мистецтва. І свято ліхтарів вже давно сягнуло за кордони Китаю - багато років по всьому світу проводяться подібні свята й фестивалі. Хтось запускає ліхтарики в небо, хтось - відправляє пливти по воді. А ще розповсюджені фестивалі із величезними сяючими інсталяціями, на яких можна зустріти тварин, риб, квіти, фігури – справжнє дивовижне місто. Такі виставки вже проводились у 40, або навіть більше країнах світу.
Подібні шоу по всьому світу влаштовує компанія Haitian Culture, яка зареєстрована у Сичуані, Китай.
Етапи виготовлення ліхтарів не складні. Спочатку створюється металевий каркас. Потім на нього встановлюється освітлення (наразі це лед-лампи) і далі натягується натуральний шовк. Фінальний штрих – на деякі ліхтарі художник наносить малюнок. І все це – ручна робота.
Транспортують ліхтарі великою фурою у зібраному стані, лише великі композиції – частинами, й потім монтують на місці. Збирає фігури спеціально запрошена китайська команда спеціалістів.
До Києва також вже кілька разів приїздив Фестиваль гігантських китайських ліхтарів, на якому були представлені величезні сяючі інсталяції.
Вперше фестиваль приїхав до нас на Співоче поле у лютому 2019 року, приймаючою стороною у Києві виступила компанія декору Grand Event на чолі з керівником Денисом Погорєлко.
Я у той сезон не мала змоги відвідати виставку, і, зізнаюся, бажання теж не мала. Бо реклама та фотографії на мене геть не склали враження. Вирушила на заклад через рік, на другий фестиваль, у лютому 2020-го, і тільки за ради того, щоб кудись прогулятися. Якоїсь зацікавленості не було зовсім, й зовсім не розраховувала побачити щось привабливе. Тому була цілком вражена і шокована! Бо це – щось неймовірне! Сяюча казка серед снігових заметів!
На третій фестиваль у Києві, який відкрився у дзеркальну дату 12022021 на початок нового року за китайським календарем, я побігла вже бігом. А потім і на четвертий! Вважається, що на композиції останнього було витрачено 10 кілометрів шовку.
Після кожного візиту я щоразу проводила обов’язкову «рекламну компанію» серед всіх своїх знайомих - бо враження у мене були дууууже позитивні!
Треба зазначити, що у 2024 році всі композиції були абсолютно нові, але загалом подібні виставки - це мікс старого та нового. Наприклад на третій фестиваль багато інсталяцій приїхало вдруге, але й багато було встановлено вперше. «Повторні» композиції були розміщені вже на зовсім іншій локації, тому в цілому складалось враження, ніби бачиш вперше ВСЕ.
Побачити ж цей фестиваль можливо було й в інших містах України. Влітку ліхтарі їздили до Одеси, восени – до Харкова, а потім – до Буковелю.
Оскільки ліхтарі освітлюють темряву, традиційно виставка відкривається у години, коли на дворі вже темно. Наприклад, в Одесі у розпал літа сяючі фігури у парку Савицького можна було подивитись з 21 години вечора до опівночі. Але особисто мені більше подобається відвідувати Співоче поле, коли тільки починає сутеніти. Це більш вражаюче видовище – поєднання сяючого неба, освітленого останніми промінцями сонця, й чарівних фігур. Тому по часу завжди прихожу на саме відкриття виставки.
Хочу сказати банальне – подібні виставки дуже корисні задля розширення нашого кругозору, набуття нових знань про традиції, культуру й історичну спадщину іншої далекої країни. Наприклад, особисто я нічогісінько не знала про легендарну Теракотову армію, яку у Китаї вважають восьмим Дивом світу. Саме таку назву має величезна кількість статуй, які було створено більше ніж 2100 років тому задля мавзолею імператору Цинь Шихуанді у Сіані, й вони були поховані разом з ним. Кількість статуй вражає – їх щонайменше 8100, це справжня армія глиняних воїнів. Будівництво гробниці тривало 38 років. Всі скульптури відрізняються одна від одної, вони унікальні. А виявлені вперше вони були у 1974 році, коли місцеві жителі почали будувати криницю.
Ще одним відкриттям особисто для мене стала всесвітньо відома Сичуанська опера. Як поєднання різних направлень мистецтва вона сформувалася приблизно 400 років по тому у провінції Сичуань. Основною родзинкою таких вистав є швидкісна зміна масок акторами. Загалом у виставі все на вищому рівні – музика, танок, костюми. Але «зміна обличь» просто зачаровує. Це справжнє шоу, від якого неможливо відірватись – я передивилась безліч відео на YouTube. Актор змінює маску за одну мить, й на протязі танку таких змін може бути близько двадцяти. Секрет зберігається у таємниці й передається з покоління у покоління у театральних родинах. Маски виготовляють з дамасту (шовку), й потім по черзі актор їх знімає різким «пострілом» віяла або плащу. Одночасно може бути вдіто 24 маски. Я не уявляю, як під ними важко дихати. А потрібно ж ще й танцювати!
І ще трохи композицій (на кожній виставці їх демонструють близько тридцяти):
І це далеко не все, що можна було побачити на фестивалях. І якщо це чудове шоу знов приїде до нас – я знов побіжу дізнаватися Таємниці ліхтарів...
