Ніжиловичі: SAVE декорації! Червень 2024

Про закинуту кіностудію чула давно, але потрапити ніяк не виходило. Тому непокоїлася. Переживала, що не встигну побачити. Турбувалася, що там вже нічого не буде. А якщо буде, не зможу потрапити на територію.
І все це небезпідставно. Бо локація зникає. Бо дійсно приїхали і вперлися в замкнені ворота та паркан.

Мова йде про кіностудію, розташовану у селі Ніжиловичи. «Люди з камерою» облаштувалися тут у 2003 році, взявши за основу територію колишнього колгоспу площею 20 гектарів. Кіношників привабили незабудовані поля – необхідний для мальовничого кадру простір. Саме це місце обрав Валентин Олегович Опалєв, засновник компанії «Київтелефільм».

Колгоспні споруди та декорації вдалині. Панорама з центрального входу, який замкнений. По центру – водонапірна вежа 1965 року будівництва

Поступово тут з’явилося декілька масштабних локацій. Одна з них - український хутір із вітряком та хатинками.

Декорації «Хутір» - церква та хатинки

Який же хутір без вітряка

Ще була турецька фортеця. Але пізніше її багато разів переробляли й остання її версія - палац. Найбільше ж приваблює туристів Місто кінця XIV – початку XX століття. З вулицями та кварталами. Панськими будинками та бідними хатинками. Магазинами та кав’ярнями, майстернями та аптеками, банками та нотаріусами – повною інфраструктурою провінційного містечка. І навіть з викладеним бруківкою тротуаром!
Це містечко збудували у 2013 році заради зйомок фільму «Доки станиця спить».

Справжня вулиця

Бруківка вже поросла травою

Панський маєток і декоративний фонтан. Саме цей будинок колись був турецькою фортецею. А фонтан був вищий, верхня група вже зруйнована. Відсутні також амурчики, які прикрашали фонтан по периметру. Зроблені ці фігури були з гіпсу

Цукерня

Схоже, ця будівля грала роль якогось муніципального закладу

Всі тутешні будинки зроблені з фанери. Фасади оздоблені гарно, а з середини – максимум тюль на вікнах.

Так виглядає внутрішня сторона будівель

Вивіска. Зблизька видно, що стіна - це пофарбована фанера, а декор тримався на клею. Вивісок українською, польською, німецькою мовами (в залежності від сюжету фільму) раніше було багато, зараз більшість знищена

Трошки крупного плану:

Ганок

Вхід у дворик

Одразу за дверима – гори сміття

«Вітражні» вікна

«Дерево» - це теж клеєний муляж

Як на мене це містечко – справжній шедевр декораторського мистецтва. Таке собі місце мрії, де кожен будиночок унікальний, й одночасно ідеально вписується у загальну групу.
Нажаль, природа відвойовує свою територію – містечко дедалі все більше заростає кущами та молодими деревцями. По одній з вуличок ми не змогли прогулятися саме через хащі. Не впевнена, що бутафорське містечко витримає ще хоча б рік.

Місто заростає. У «село» ми взагалі не пішли – занадто заросло травою

На фасаді першого поверху – декоративна рустовка. Хоч у Місті є справжні вулиці та квартали, звісно, воно невелике

Тут атмосферно

Строгий дресс-код фасадів

Все містечко збудовано єдиному стилі

Особисто мене декорації підштовхнули передивитись відзняті тут фільми й пошукати в кінострічці ці будівлі

Дуже мріяла сюди потрапити

Сашко подарував мені мрію – привіз сюди на мій День народження. Дякую!

На кіностудії встигли відзняти багато фільмів. «Кріпосна», «Щедрик», «Віддана», «Вовчиця», «Останній яничар», ізраїльський «Голем» та багато інших, а першим крупним проектом став серіал «Зцілення любов’ю».
На превеликий жаль у 2019 році під час зйомок пожежі у серіалі «Віддана» через необережність, з вини піротехніків у головному павільйоні площею півтори тисячі квадратних метрів сталася справжня пожежа, яка знищила інфраструктуру кіностудії - гримерку, кемпінг, столову, костюмерні.
На щастя ніхто не постраждав, але зйомки фільмів у цьому місці припинилися.

Все, що лишилось від павільйону

Тривалий час тут був присутній сторож у компанії з віслючком Мойшою. Охоронець іноді (не завжди і не всіх!) пускав подивитись на закинуте місто. Але зараз навіть сторожа немає, й відповідно місто руйнується нещадно. Власникам кіностудії залишки декорацій виявилися непотрібні, а місцева сільрада втручатися у приватну власність не стала, бо немає права. Але… гадаю, можливо було б щось вигадати. Хоча б поставити шлагбаума, власного охоронця, кав’ярню. Мешканці села вправно вміють ремонтувати бутафорію, бо ж саме їх і запрошували її створювати – все село працювало на кіностудії, в тому числі і у масовках.

Це був будинок…

Ця локація могла б стати справжньою туристичною родзинкою, навіть в такому вигляді, як зараз. Тут трохи моторошно, й водночас спокійно. Вулички й будинки справді цікаві, а якби ще додати цікаві історії про зйомки! Для фотосесії кращого місця не знайти - це точно.

А ще це фанерне містечко нагадало мені наше життя зараз… Зруйноване і закинуте… Всі ми намагаємось хоч якось існувати – радіти буденності, простим несподіванкам, проводити якусь активність. Збоку це може виглядати як привабливий фасад, красива картинка, вдале фото… Але з середини у всіх нас пустота, зруйнована душа… осколки та уламки.

Як ви вже здогадалися, потрапити на кіностудію не складно. Але благаю – бережіть її! Не ламайте, не паліть і не смітіть. Бо вона прекрасна! І хоч їй лишилось часу, мабуть, небагато, але давайте подовжимо її останні дні. Вона того варта…

Місто-манекен

Вітражне печиво

Різдвяна ялинка, прикрашена сяючими гірляндами, мішурою та іграшками - справжнє диво та магія! Звідки ж походить традиція облаштовувати вічнозелене дерево? Виявляється, з Німеччини – у документах XV – XVI століть вже періодично зустрічається згадка про прикрашені ялинки. За однією з легенд таку традицію започаткував Мартін Лютер, який першим запалив свічки на дереві. Але однозначної думки щодо походження такого декору, як і точного визначення дати, не існує.
В Україні ж звичай прикрашати різдвяне дерево з’явився у другій половині ХІХ століття. І прикрашали ялинку в ті часи їстівними смаколиками. Яблучка, горішки та цукерки слугували найліпшою прикрасою. Бувало, діти не могли дочекатися свята, й потихеньку раніше «обгризали» дерево.

З такою «смачною» ялинкою у мого батька в дитинстві навіть сталася пригода – ялинка впала на нього. Бо стояла у кутку, й наряджена була лише з одного боку, тож її злегка перекосило від важких яблук. До того ж впала вона вночі й саме на ліжко, де він спав. Уявіть ваш стан, якщо уві сні зверху падає щось велике й колюче. Ще й важке. Повірте, це зовсім не смішно. Коли після батькової розповіді про «впала ялинка» я почала реготати, батько навіть образився.
А згодом я майже відчула, які у той момент були в нього відчуття. Бо пізніше на мене теж дещо впало вночі. А саме - мій автопортрет. Великий автопортрет, А3-го формату. Я його малювала як дипломну роботу у художню школу. А потім причепила на стіну поруч із ліжком - гордилася. Треба ж було такому статися, що звалився він саме вночі. Довго описувати свій стан не буду, скажу одне – кричала я несамовито.

Доречи, поки креслила тушшю той автопортрет, якось мене спитали: «Це ти?». «Так», - кажу. «Та щось не схоже…». Я майже обурилася, як у розмову втрутилась третя дівчина: «Не турбуйся, в мене все гірше, в мене зазвичай навпаки, питають «Хто це?», а коли відповідаю, що я, тільки тоді кажуть: «А-а-а… щось так… схоже!».

Але повернемось до ялинки. Бо ж я, власне, й не про ялинку хотіла написати. А про печиво, яким, як у давнину, можна прикрасити ялинку. Побачила фото в інтернеті, й одразу зрозуміла – я таке хочу. І вже за якусь мить тарабанила на кухні молотком.
Так-так, молотком. Розбивала льодяники-цукерки. Бо «віконця» робляться саме з розтрощеної карамелі.

Фото, яке спонукало мене схопитись за борошно та молоток. Скажіть, казково? В мене вийшло не так гарно, але все ж таки щось вийшло. А це означає, що рецепт простий

Тож печемо печиво, яке можна повішати на ялинку! Виходячи саме з цих вхідних даних господарка рецепту обрала «тверде» тісто. Якщо Вам більше подобається м’який варіант – можна обрати будь-який пісочний рецепт.

Спочатку в каструльку накладаємо 35 грам вершкового МАСЛА, 2 столові ложки ЦУКРУ, 3 столові ложки рідкого МЕДУ і так само 3 столові ложки МОЛОКА, підігріваємо на вогні, не забуваючи помішувати, й доводимо до утворення сиропу єдиної консистенції. Коли він охолоне, вливаємо його у 250 грам БОРОШНА, додаємо 1 ЯЙЦЕ та пів чайної ложки РОЗПУШУВАЧА. За наявністю можна додати прянощі: чайна ложка кориці, чайна ложка какао, кардамон, імбир - за смаком.

Готове тісто розкатуємо - товщина пласту повинна бути тонкою, бо, повторюся, на виході воно твердувате. Вирізуємо фігурки та викладаємо їх на засланий пергаментним папером деко. І вже на ньому вирізуємо серединку для віконець. Не забуваємо й зробити маленькі отвори, щоб потім вставити нитку чи стрічку для можливості підвісити печиво на ялинку! Ці дірочки можна робити коктейльною соломинкою, але я взагалі про них забула.

Тепер випікання! Розігріваємо духовку, й спочатку хвилин 5 випікаємо печиво при температурі 200 градусів. Дістаємо, й на місце «вітражів» сиплемо потрощену карамель. У мене це «Дюшес» та «Барбириски». Можна використовувати мармеладки – ведмедиків або щось ще. І - знов у духовку ще на 5 хвилин.

Справжній вітраж!

Готово! Можна вішати на ялинку! А потім – у приємній компанії смакувати, мокаючи печиво у чай або каву, як сухарики.

Приємного чаювання!