Вітражне печиво

Різдвяна ялинка, прикрашена сяючими гірляндами, мішурою та іграшками - справжнє диво та магія! Звідки ж походить традиція облаштовувати вічнозелене дерево? Виявляється, з Німеччини – у документах XV – XVI століть вже періодично зустрічається згадка про прикрашені ялинки. За однією з легенд таку традицію започаткував Мартін Лютер, який першим запалив свічки на дереві. Але однозначної думки щодо походження такого декору, як і точного визначення дати, не існує.
В Україні ж звичай прикрашати різдвяне дерево з’явився у другій половині ХІХ століття. І прикрашали ялинку в ті часи їстівними смаколиками. Яблучка, горішки та цукерки слугували найліпшою прикрасою. Бувало, діти не могли дочекатися свята, й потихеньку раніше «обгризали» дерево.

З такою «смачною» ялинкою у мого батька в дитинстві навіть сталася пригода – ялинка впала на нього. Бо стояла у кутку, й наряджена була лише з одного боку, тож її злегка перекосило від важких яблук. До того ж впала вона вночі й саме на ліжко, де він спав. Уявіть ваш стан, якщо уві сні зверху падає щось велике й колюче. Ще й важке. Повірте, це зовсім не смішно. Коли після батькової розповіді про «впала ялинка» я почала реготати, батько навіть образився.
А згодом я майже відчула, які у той момент були в нього відчуття. Бо пізніше на мене теж дещо впало вночі. А саме - мій автопортрет. Великий автопортрет, А3-го формату. Я його малювала як дипломну роботу у художню школу. А потім причепила на стіну поруч із ліжком - гордилася. Треба ж було такому статися, що звалився він саме вночі. Довго описувати свій стан не буду, скажу одне – кричала я несамовито.

Доречи, поки креслила тушшю той автопортрет, якось мене спитали: «Це ти?». «Так», - кажу. «Та щось не схоже…». Я майже обурилася, як у розмову втрутилась третя дівчина: «Не турбуйся, в мене все гірше, в мене зазвичай навпаки, питають «Хто це?», а коли відповідаю, що я, тільки тоді кажуть: «А-а-а… щось так… схоже!».

Але повернемось до ялинки. Бо ж я, власне, й не про ялинку хотіла написати. А про печиво, яким, як у давнину, можна прикрасити ялинку. Побачила фото в інтернеті, й одразу зрозуміла – я таке хочу. І вже за якусь мить тарабанила на кухні молотком.
Так-так, молотком. Розбивала льодяники-цукерки. Бо «віконця» робляться саме з розтрощеної карамелі.

Фото, яке спонукало мене схопитись за борошно та молоток. Скажіть, казково? В мене вийшло не так гарно, але все ж таки щось вийшло. А це означає, що рецепт простий

Тож печемо печиво, яке можна повішати на ялинку! Виходячи саме з цих вхідних даних господарка рецепту обрала «тверде» тісто. Якщо Вам більше подобається м’який варіант – можна обрати будь-який пісочний рецепт.

Спочатку в каструльку накладаємо 35 грам вершкового МАСЛА, 2 столові ложки ЦУКРУ, 3 столові ложки рідкого МЕДУ і так само 3 столові ложки МОЛОКА, підігріваємо на вогні, не забуваючи помішувати, й доводимо до утворення сиропу єдиної консистенції. Коли він охолоне, вливаємо його у 250 грам БОРОШНА, додаємо 1 ЯЙЦЕ та пів чайної ложки РОЗПУШУВАЧА. За наявністю можна додати прянощі: чайна ложка кориці, чайна ложка какао, кардамон, імбир - за смаком.

Готове тісто розкатуємо - товщина пласту повинна бути тонкою, бо, повторюся, на виході воно твердувате. Вирізуємо фігурки та викладаємо їх на засланий пергаментним папером деко. І вже на ньому вирізуємо серединку для віконець. Не забуваємо й зробити маленькі отвори, щоб потім вставити нитку чи стрічку для можливості підвісити печиво на ялинку! Ці дірочки можна робити коктейльною соломинкою, але я взагалі про них забула.

Тепер випікання! Розігріваємо духовку, й спочатку хвилин 5 випікаємо печиво при температурі 200 градусів. Дістаємо, й на місце «вітражів» сиплемо потрощену карамель. У мене це «Дюшес» та «Барбириски». Можна використовувати мармеладки – ведмедиків або щось ще. І - знов у духовку ще на 5 хвилин.

Справжній вітраж!

Готово! Можна вішати на ялинку! А потім – у приємній компанії смакувати, мокаючи печиво у чай або каву, як сухарики.

Приємного чаювання!