Люблю спостерігати за змінами навколо, тим більш за такими чудовими. Дякую тим, хто посадовив прекрасні магнолії, які тепер щовесни радують мешканців та гостей села, і зустрічають першими – на в’їзді
Йдеться звісно про село Іванковичі. Власне, до 1947 року воно звалося «Янковичі», і літні люди й досі вживають саме це слово. Вважається, що така назва походить від «земель якогось Яна». Хто саме цей Ян – достеменно невідомо. Хтось каже, що «Ян-» це скорочення від «Боян» та ці землі належали поету-співаку Бояну. Лаврентій Похилевич у своєму сказанні вказує на існування «Яна вельможі князя Святополка». А хтось посилається на могутнього магната Речі Посполитої, володаря Богуслава та Дубно Яна Острозького, який нібито збудував тут дерев’яний костел й заснував латинський монастир.
"Янковичі", напис на одній з садиб селаЯк воно було насправді – достеменно невідомо. У Вікіпедії вказується датою заснування 1093 рік, а перші письмові згадки датуються 1552 роком, в яких повідомляється про руйнацію села.
Звісно, ні костьолу, ані, тим більше, монастиря зараз в Іванковичах немає. Але існує декілька церков – вони повністю нові. Стара – гарна велика старовинна дерев’яна церква Різдва Богородиці була зруйнована «совєтами». Служіння в ній відбувалися до 1933 року, а вже у 1934-му з її дзвіниці зняли дзвони – країна рад показувала себе «у всій красі». Деякий час церква ще стояла непорушною, навіть пережила Другу світову війну. Але наприкінці літа 1945 року… її розібрали для будівництва корівнику та стаєн тваринницького радгоспу. І ще тривалий час на балках хліву можна було побачити фрагменти розпису.
При будівництві радгоспу й був сформований «центр села». Зведено декілька багатоквартирних двоповерхових будинків, садиб на дві родини (з окремим входом з різних боків), водонапірна вежа – все це існує й досі.
ДвоповерхівкиЗараз стайня закинута – вона знаходиться також у центрі села. А ще від радгоспу залишився млин. Через дорогу від нього був тік – місце для просушки зерна. І зараз майже на цьому місці збудовано сучасний футбольний стадіон. Звідси ми й розпочнем нашу екскурсію.
Водонапірна вежа – розташована на пагорбі серед діброви. Це місце носить неофіційну назву «Дубки», і тут міг би бути чудовий сквер«Дубкам» не вистачає доглянутості – доріжки аж просяться бути викладеними ФЕМом. Декілька старих блоків-бордюрів навіть натякають про це – скоріш за все вони тут умостились при будівництві стадіону. Саме асфальтованих доріжок тут ніколи не було
Все, що лишилося від робочої діяльності радгоспу - млин. Звісно, зараз там нічого не відбувається, але – він існує в тому вигляді, як його залишили після останнього збору зерна з полів
Отже стадіон. Слово коротеньке, але значить для нас дуже багато. Це фактично наш «Майдан Незалежності» - місце зустрічей селян і збору громади, місце відпочинку і релаксу. Звісно, перш за все тут грають у футбол – для участі у турнірах приїжджають навіть команди з Києва.
Стадіон збудовано близько 2015 року (у 2012-му його ще не було, а у червні 2017-го тут вже проводились зустрічі). Вхід на поле вільний, тому тут займаються спортом всі бажаючі. А більше - гуляють і насолоджуються моментом! Неможливо описати той «кайф», коли влітку сонечко сідає за височезні старі дуби, спека слабшає, а над нами безкрає небо, і ми – просто тут. Просто тому що неймовірно гарно!
Одразу за стадіоном знаходиться великий заасфальтований майданчик – це той самий тік, де сушили зерно. І навпроти – наша новинка, супермаркет «ФОРА». Начебто нічого незвичного, але скільки радості! Сучасний маркет одразу додав селу солідності. А «похід за піццею» моментом став самою популярною розвагою у дітей. Бо в «Форі» вона дууууже смачна!
Нажаль 30 вересня 2026 року сталася біда – в магазин влучив ворожий шахед. Але наша «Фора» і всі її працівники – супергерої. Вже за кілька днів розпочалося відновлення, а поки що магазин працює в бокових приміщеннях.
Завдяки своїм дописам я зайвий раз звертаю увагу, як стрімко летить час. Здавалося, не так давно в селі з’явилися нові багаторівневі будинки – на п’ять поверхів. Це житловий комплекс «Затишне містечко» - його введено в експлуатацію у четвертому кварталі 2014 року. Ще пам’ятаю пустир на цьому місці. А зараз комплексу вже більше 10 років!
І що не кажіть, а охайні будинки прикрашають собою місцевість. Навколо одразу з’явилися квітучі палісадники, рівненькі газони. На першому поверсі – зручні магазинчики та кав’ярні. Одна з них – наша улюблена кондитерська «Софі». Нажаль у квітні 2026 року вона закрилася «на перезавантаження» - чекаємо нової зустрічі!
Трошки далі на автомийці (є в нас в селі і такий сервіс!) кілька років працювало затишне кафе «Coffe STAR». Влітку 2026 року закрилося і воно – щось не везе Іванковичам з кав’ярнями. Навіщо я пишу про те, чого вже не існує? Бо сумую за ними. Нам всім їх не вистачає, і хотілося б, щоб те саме «перезавантаження» таки відбулося.
Хризантеми, ліхтарики та філіжанка гарячої кави – що може бути краще восени! Таким був «Coffe STAR»Далі – знов «новинка». Сучасна Амбулаторія, яку було відкрито 15 березня 2019 року. Всім бажаю здоров’я, а навколо амбулаторії насамперед приємно прогулятися – трояндові кущі сягають людського зросту, клумби все літо буяють пишним цвітом.
АмбулаторіяА от Будинок культури – відносно «стара» споруда, зведена ще при радгоспі. І як в ті часи, коли в ньому проводили дискотеки, так і зараз він є осередком сучасного культурного життя мешканців Іванковичів та Мархалівки. В середині розміщена величезна кількість гуртків, відбуваються концерти, фестивалі, циркові вистави. Наприкінці травня Музична школа зазвичай влаштовує незабутній концерт «Класика в саду». А які вистави готує «Театральний гурток»! В Бібліотеці – сучасні цікаві книги, у «Підлітковому просторі» - колекція настільних ігор. Дякую директорові, що цей Будинок існує і працює, дякую викладачам Школи мистецтв, дякую Олі та Павлу Бутурлімовим за створення Молодіжного простору!
Наш улюблений Будинок культуриВ середині цікавий декор – поєднання різьбленої фанери з прикрасами, сплетеними гачком
Актова зала, новорічний виступ учнів Школи мистецтв
Прилегла до Будинку культури територія засаджена трояндами. А трошки вглибині облаштовано невеликий сквер зі стелою, присвяченою односельцям, які загинули під час Другої світової війни.
СтелаПоруч, у серці села, на розі головних вулиць - Алея Слави. Наш біль… Воїни-односельці, які загинули у цій війні…
Алея пам’яті... Нажаль вона збільшується, і портретів полеглих воїнів вже набагато більше...Меморіальна дошка на фасаді ліцею присвячена випускнику школи Багреєву Євгенію Леонідовичу. Він служив бойовим медиком, загинув у селі Червонопопівка Луганської області 18 грудня 2022 року... Дошку встановлено 24 травня 2024 року
Троянди, троянди - я вже кілька разів згадувала ці квіти. Дійсно, Іванковичі – трояндове село. І навіть центральна клумба висаджена розкішними трояндами. За ними доглядає Ходосівське Комунальне підприємство – Іванковичі відносяться саме до Феодосіївської територіальної громади.
Наше місце ранкових зустрічей - «біля троянд»!
І тепер – про храм. Він розташований в центрі, по сусідству з Будинком культури. Довгі роки, з того моменту, як розібрали той старий заради хліву, в Іванковичах не було власної церкви. Лише у 1990-ті просто у вільному старенькому будиночку у центрі села облаштували проведення богослужінь. Пізніше поруч з цим будинком і була зведена центральна ЦЕРКВА Іванковичів. Вона носить таке саме ім’я, як і та перша дерев’яна старовинна церква – РІЗДВА ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ. На світлині 2012 року ми бачимо початок зведення храму, а освячений він був 4 січня 2014 року.
Праворуч від Будинку культури - початок робіт, фото 2012 рокуХрам зведено! Наша красуня – блакитна Церква Різдва Пресвятої Богородиці
Просуваємось далі по селу, і ми вже біля рядочку міні-маркетів – в них є все! В сільських магазинчиках можна придбати будь-яку дрібничку, потрібну у господарстві, а також речі суттєво більші – колись тут були у продажі навіть меблі. А ще приємно зустріти сусідку, потеревенити про новини та випити разом філіжанку кави в альтанці. Саме тому я освітлюю в огляді і такі звичайні речі, як магазини – це наше повсякденне життя.
Сільмаги – тут є все!За магазинами розташоване джерело зі смачною питною водою. Досить часто тут утворюється черга - за нею приїжджають навіть кияни. У 2011 році над джерелом була зведена капличка «Живоносне джерело».
Капличка. У будь-яку пору року тут набирають цілющу водуІ ось ми вже біля ЦЕНТРАЛЬНОГО ОЗЕРА. Воно зариблене, й цілий рік можна спостерігати за рибалками.
Наше Центральне озероВилов
А ще – це також місце відпочинку. Прохід вільний для всіх, і особисто ми полюбляємо тут облаштовувати пікніки. Восени ж 2025 року "на пляжі" був проведений справжній фестиваль – Свято Борщу!
Жвава та смачна атмосфера на Святі БорщуПо дорозі навколо озера можна відшукати багато цікавих дрібничок – сюди приносять непотрібний вдома «антикваріат», і все разом виглядає досить кумедно.
Українська красуня. Подібного декору зі старих речей навколо озера багато, і прогулюючись почуваєш себе, як на «блошиному ринку», або у міні-музеї старожитностейАнтична красуня
Азійська красуня
Трошки правіше від входу на озеро облаштований справжній парк з дерев’яними скульптурами, але він приватний - туди можна зайти лише узгодив це питання з охороною.
Вхід до приватного маєтку охороняють гіпсові пси. Написи на каміннях: «В тебе вистачить сил почати все спочатку…» та «Час, проведений на рибальстві, Боги в рахунок життя не враховують». Господар маєтку – справжній філософАльтанка з дерев’яними фігурами на приватній території. Якщо попередити охорону, сюди можна пройти
Колобок з лисичкою також у приватному маєтку
Озеро – справжній місцевий природній заповідник. Тут водиться дууууже багато черепах, качок. А особисто ми привезли сюди жабу і вужа (врятували від наших домашніх котів).
Відпочинок. Якось ми нарахували тут п’ятнадцять черепашок майже в одному місціНа озері мешкають як звичайні качки, так і такі - мускусні
Озеро облаштоване на річці ПЕТІЛЬ. Свій виток ріка бере у сусідній Мархалівці на висоті 192,5 метрів над рівнем моря. Загальна протяжність її - трохи більше за 19 кілометрів, і впадає вона у Віту.
Центральне озеро є другом в каскаді, вище по течії розташоване перше – Ракове. Назва говорить сама за себе – тут водиться багато раків. Одного разу ми спробували пройти вздовж річки вверх по течії від Центрального до Ракового озера – з цього майже нічого не вийшло. Долина дуже заросла деревами, на схилах багато струмків, місцина болотиста - врешті решт ми геть промочили ноги й втомилися, не раджу повторювати наш «подвиг». Але було б дуже чудово, щоб колись облагородили цю зону й проклали прогулянковий маршрут – від озера до озера. Мрія, мабуть нездійсненна, але - мрія!
Раковий ставок - його дістатися можна вулицею Котова
Кам’яний місток на Раковому ставку
Оскільки мова зайшла про «водні ресурси», розкажу про ще одне «озеро». Тривалий час це місце я називала саме так – ПЕРЕСОХЛЕ ОЗЕРО. Але завжди дивувало, яким чином воно могло тут існувати – на височині, річки не існує, підземних джерел також. Місце-загадка, місце-детектив. А відповідь виявилася простою – це бувший колектор, у часи радгоспу асенізатори сюди зливали сточні відходи. Зараз для таких потреб відведене інше місце, а це перетворилося на неймовірний футуристичний краєвид, де можна знімати постапокаліптичне кіно про метеорити.
Дехто з місцевих цей пейзаж називає «Місце сили». Іронія життя – місце відходів перетворилося на місце натхнення... Але в цьому "озері" й справді є щось неймовірно привабливе. Ми приходили сюди кілька разів і прийдемо ще. Тільки пікнік облаштовувати не будемо.
А новий колектор тепер знаходиться на іншому в’їзді – за Валами. І саме про них далі піде мова. Так, через Іванковичі проходить одна з гілок Змієвих Валів – цього неймовірного Дива України. І сюди не просто приїжджають з Києва, сюди привозять групи туристів з інших міст на екскурсії.
Тож ЗМІЄВІ ВАЛИ – це старовинна система фортифікаційних укріплень. Їм більше тисячі років! Збудовані вони у Х – ХІ століттях, під час правління князя Володимира: рукотворно насипані на дерев’яні конструкції-каркаси, які знаходяться всередині валів. Їх загальна протяжність - майже тисяча кілометрів. Фактично це київська Китайська стіна. Вони були призначені стримати просування ворога вглиб держави - оскільки в силу анатомічних властивостей коні майже не можуть подолати таку перешкоду.
Змієві вали настільки вражають, що у давнину про них склали легенду. Ніби існував величезний Змій, який не давав місцевим людям вільно жити. Й подолати змія зміг лише Микита Кожум’яка, запрягши його у величезного плуга. Змій орав землю, й саме так за легендою утворилися Змієві вали. Потім втомлений змій припав да води – пив її і стогнав, й від цього Васильківська річка має назву Стугна.
Наш Іванковичівський фрагмент Валів – один з найкращих. Тут вал у гарному стані, не зарослий, чітко проглядається. Далі він йде до Ходосівки, але там «по спині» пройти не вийде – верхівка сильно у чагарнику, паростках дерев та кущів.
Вали унікальні. Вони досліджувалися багатьма вченими. І вони мають державний охоронний статус. Але… тільки на паперцях. Тому що насправді Вали в багатьох місцях умисно знищуються забудовниками новітніх модних котеджів, руйнуються любителями екстремальних гонок на квадрациклах. Я особисто знаю місця знесення шматків Валу просто у стилі вандалізму, причому не колись, а зараз. На це дуже боляче дивитись. Чому ми не бережемо власну історичну спадщину, не цінуємо її?...
Вали «у профіль»
Від валів відкривається чудовий краєвид на місцеві схили. Чесно – захоплює подих. Тут облаштовано невеличкий оглядовий майданчик з видом на котеджний комплекс «Маєток». Його збудовано у 2014 році, будинки спроєктувала німецька команда архітекторів. У комплекс входить два містечка: «Перлина Італії» на 104 котеджі та «VIP Club» на 32 будинки. Колись у «Маєтку» жив наш Президент Зеленський, дехто з його кола, а також співачка Гайтана. Наразі жоден з них не мешкає тут.
Неймовірний краєвид. Те саме пресловуте «місце сили»… Оглянувши всі куточки Іванковичів, повернемось до сакральних споруд. Окрім центральної блакитної церкви у нас є ще два храми. А доїдемо ми до них відремонтованою дорогою, яку зробили майже наново влітку 2025 року. Яке це щастя – гуляти свіжим замощеним тротуаром, а не відстрибувати від машин у хащі!
Перший з храмів – по справжньому номер один, тому що у сьогодення він і був збудований першим у селі. Роботи з його зведення велися з 2004-го по 2007-й роки. Названий він на честь Андрія Первозваного.
Церква Андрія ПервозваногоПоруч із церквою приблизно у 2015 році створено однойменний парк – також на честь святого Андрія Первозваного. У центрі парку на пагорбі височіє скульптура апостола, а поруч на гранітних «сторінках» можна прочитати стислий опис його життя. Вздовж центральної алеї на кам’яних глибах встановлені таблички із всіма Божими заповідями. Поруч розташована Недільна школа, а в глибині парку - дитячий майданчик.
Вхід до паркуАпостол Андрій
Алея із заповідями
Недільна школа
Третій наш храм бачили навіть не всі місцеві жителі - він знаходиться у лісовій частині закритого котеджного містечка. Це церква на честь ікони Божої Матері «Нев’янучий цвіт», збудована у 2006 році. Кажуть, що при будівництві храму не було ушкоджено жодного дерева, хоча знаходиться він у лісі (дороги до нього не існує, лише стежина).
Церква на честь ікони Божої Матері «Нев’янучий цвіт»На іконі «Нев’янучий цвіт» Богородиця зображена серед квітів та рослин. Цікава історія створення цього образу. У Греції на острові Кефалонія згідно багатостолітній традиції на Благовіщення в храм приносять білі квіти, які вкладаються в кіот ікони під скло та зберігаються там до Успіння, тобто п’ять місяців. І кожен рік в один й той самий день на засохших стеблах з’являються свіжі білі бутони. Це диво й послугувало Афонським іконописцям подихом на написання ікони.
Зображення Богородиці серед квітів на порталі храмуІкона допомагає в первую чергу при вирішенні сімейних проблем (а в кого ж їх немає?), і в пошуках своєї другої половинки.
Дзвіниця церкви – ці дзвони чути навіть в нашому будинкуНаостанок – просто фото різних цікавинок моїх Іванковичів. Наших Іванковичів!
Фотогалерею відкривають квіти. Що не кажіть, а Іванковичі – трояндове село! Навесні воно перетворюється на справжній ботанічний сад. Неймовірна краса!Вулиця Бузкова – підтверджено квітучим бузком
Найкращий у селі квітник – біля школи. Рожеві півонії, різнокольорові іриси – раджу обов’язково прийти сюди у травні і помилуватися цвітінням
Білий велосипед на вулиці Травневій
Йому відгукувалась біла лава з вулиці Захисників Вітчизни
Згодом вона трошки переїхала і змінила колір
Є у нас і такий прив’язаний стілець - мабуть "на службі"
Чому ця хвіртка має розпис гральної карти – я не знаю. Можливо володар будинку працює у казино
Скульптури біля в’їзду в маєток – «хлібосольна» гостинна зустріч. Такі деталі створюють настрій і власникам, і перехожим
А як вам така персональна огорожа ліхтаря?
Часи змушують нас робити навіть паркани з сонячних панелей
Люблю розглядати огорожі. І сучасні, і старенькі, вони обов’язково прикрашені якимось цікавим декором
Наш рекордсмен - наймасивніші ворота у селі
До паркану-частоколу в козацькому стилі веде неіснуюча дорога – ви її не знайдете на гугл-мапі
Ворота в нікуди
Самий незвичний житловий будинок, який я тільки бачила у житті – будинок-гарбуз
Червоний виноград надає маєтку схожість з Замком Дракули
Загадкова «Хата під стріхою». Що тут планувалося – ресторан, сауна, або, можливо, це просто така примха господарів – не відомо. Нажаль, вже декілька років навколишня територія ніяк не доведеться «до розуму», а на розмитій дорозі поруч ніколи не пересихає величезна калюжа. Як у Миргороді!
Зникаючі старенькі хати: будиночки другої половини ХХ століття здебільше стоять закинуті. А якщо знаходиться новий власник, їх зносять. Це і правильно і сумно одночасно. Йде епоха… Було б добре в одному з таких будинків зробити Музей – це ще одна моя Мрія. «Вітражні» вікна на верандах та кухнях притаманні саме Київщині – в мого дідуся у хаті було саме таке візерунчасте вікно. Нажаль його будинку також вже не існує…
Стара хата-мазанка
Намиста з защіпок
«Центральної» різдвяної прикрашеної ялинки в селі, нажаль, не буває. Але бажаючі роблять красу самі, не чекаючи свята від сільради
Обожнюю флюгери! Вони надають будинку індивідуальності. Назва цього приладу походить від нідерландського «крило», а Півень – найпоширеніша форма флюгеру
Амстердам в Іванковичах
Сплячий лімузин. Вкрили ковдрочкою, щоб не змерз. В нас можливо знайти і таке!
Наш друг-сусід - завжди приймає активну участь у житті вулиці
Коза Дуська з вулиці Лелечої – приносимо їй листя хрону
Засинають Іванковичі зимовим сном…
Ось і все, що можна цікавого зустріти у нас в селі. Троянди, озера, привітні люди, тихі провулки, цікаві паркани. Декілька разів згадувала, що до нас приїжджають гості та туристи з Києва. Приїжджайте і ви – це просто, маршрутний автобус відправляється щогодини від ВДНГ, номер 724. Моя зупинка – «Лісова», або «Лелеки». До зустрічи!
Хто до мене – зупинка з лелекамиВсіх обіймаю!























































Немає коментарів:
Дописати коментар