Віта-Поштова не стала виключенням. Село це зовсім немаленьке, із власною історією, тому і привабливих місць багато. Дізнавалася я про них з часом, і відвідувала теж за можливістю.
Ну що ж, поїхали!
Я не історик, і не маю доступу до якихось архівних джерел. Тому можу оповідати лише те, що знайшла у загальнодоступних інтернет-виданнях. А як воно було насправді – хто зна. Бо років пройшло чимало!
Пишуть, що Віта-Поштова – село дуже давнє. Колись тут існував єдиний торгівельний шлях-проїзд у Київ з боку півдня - ще за часів Володимира Мономаха була збудована переправа через річку, гребля (до наших часів вона не зберіглася). Саму ж річку назвали Віта через слово «вітатися».
На греблі була встановлена митниця. У 1117 році Володимир Мономах нібито подарував її сину половецького хана Тугоркана. Чому – невідомо. На той час сам Тугоркан вже загинув разом з іншим сином у битві із своїм зятем Святополком Ізяславичем, на річці Трубіж. Можливо, подарунок був зроблений, щоб нарешті настали мирні часи – достеменних відомостей про це не існує. Так чи інакше, а син Тугоркана Кариман прийняв християнство під ім’ям Лева Половця та побудував біля митниці великий маєток-укріплення, який і поклав початок населеному пункту під назвою Вітська гребля. Цей маєток проіснував до 1240 року - до того часу, як був знищений монголо-татарами. А назва села Вітська гребля поступово трансформувалася до Віта.
«Поштовою» Віта стала у ХІХ столітті, вже після того, як тут була збудована поштова станція на шляху з Києва до Білої Церкви. Такі станції будувалися на Білоцерківському тракті у 1825-1831 роках, по типовому проекту. Станція давала можливість змінити коней, відпочити та переночувати. Значення її поступово було втрачено після того, як у 1870 році була збудована залізниця від Києва до Жмеринки.
Звісно, будівлі поштової станції не зберіглися. А от у Білій Церкві навпаки, зберігся повний ансамбль й майже до нині тут працювала саме пошта. Чи вдасться його відреставрувати та запобігти знищенню – покаже час.
Ось така історія. Познайомимось з селом блище!
Окрасою Віти-Поштової на в’їзді з Одеської траси є фігура оленя. Це відновлена скульптура. Перша оригінальна була встановлена у 1950-60-х роках. Нажаль з часом вона зникла – мабуть зіпсувалася від негод, а люди доробили чорну справу, і довгі роки на цьому місці височів лише постамент. Але громада вирішила відновити талісман, і 23 липня 2016 року красень знов посів своє почесне місце. Такий вчинок мешканців заслуговує на дуже високу оцінку!
Одним з найприємніших місць Віти Поштової став нещодавно облаштований сквер Чумацький шлях. Тут і затишний ставок, і невеличка кав’ярня, лавочки, дитячий майданчик. Роботи по його обладнанню розпочалися у вересні 2016 року. А у квітні 2017 вже були висаджені нові дерева. Вигляд майбутнього парку було запроектовано відомою ландшафтно-дизайнерською студією KOTSIUBA на замовлення сільради. І це знов приклад, як багато чудового можна зробити, якщо головують люди, й справді зацікавлені у розвитку села.
Не все з проекту втілено у життя, парк планувався трошки більшим. Наприклад, місток поки що лишається старого зразка. Сподіваємось, далі буде! Доречі, колись на цьому місці стояв дерев’яний міст, який був проїзним, а не тільки пішохідним.
Між тим у річці живуть бобри, і саме біля містку нам пощастило побачити цю тваринку! Сфотографувати, звісно, не встигла.
Кілька слів про саму річку. Мені здається, й досі немає єдиної думки, що саме це за річка – чи Віта, чи Сіверка, чи вважати, що це одне й те саме. Справа в тому, що цю річку утворюють дві - Гатенка та Сіверка. Дехто вважає, що з моменту злиття цих двох річок разом утворюється нова річка, і це вже Віта. Дехто – що це все одна річка під двома назвами Сіверка і Віта, а Гатенка впадає в неї.
Так чи інакше, але через греблю від скверика Чумацький шлях знаходиться досить велике озеро. На його березі з 2001 року облаштований ресторан «Хутір». Якось так склалося, що жодного разу там не відпочивали, тому про сучасний вигляд, їжу та обслуговування сказати зовсім нічого не можу. Але заклад працює, розташований у мальовничому місці, тож за бажанням, гадаю, вартий відвідування.
Якщо ми заговорили про їжу, хочу всім порадити один чудовий заклад. Лише у Віті-Поштовій можна скуштувати… справжні кримсько-татарські чебуреки та пахлаву. У 2014 році родина татар були змушена лишити домівку та облаштували свій новий бізнес саме тут.
Це неймовірний смак! Смак Чорного моря, згадок та волі і свободи… А ще тут продається дуже смачний гострий маринований червоний перець.
Біля кіоску з пахлавою розташований стадіон (обожнюємо всілякі вуличні тренажери) і досить цікаво прикрашений дитячий майданчик. Але ж треба б його оновити…
А через дорогу – недобудований храм.
Але ми прямуємо на інший майданчик-сквер – під назвою «Кораблик». Він розташований біля приватних будинків і створений вочевидь мешканцями навколишньої території. Це справжній міні-парк, тут дуже гарно. Назва взята від головної дитячої споруди з гірками у вигляді великого човна. Поруч розташована невеличка капличка. Чудова зона відпочинку! На вході у «Кораблик» встановлений справжній монумент – це корабельний гвинт. Звідки він? Чому тут встановлений? Може хтось знає – пишіть, дуже цікаво!
І тепер – у центр. Тут є гарно розписаний дитячий клуб, велика споруда сільради. Братська могила та «золотий» монумент сельчанам, які загинули у роки Другої світової війни. З «додаткового» - Меморіал жертвам Чорнобильської катастрофи. І дуже охайний цікавий дитячий садочок «Казка», на який неможливо не звернути увагу.
Церква у Віті-Поштовій розташована трохи далі від центру. Вона носить назву Різдва Пресвятої Богородиці. Колись у селі існувала церква з таким ім’ям, але за радянських часів була знищена. Нинішня збудована у 1990-х.
Біля церкви можна знайти дуже цікаве місце - розплідник німфей та карпів коі «АкваЦентр». Власне, це приватна територія засновників компанії, що з 2004 року займається проектуванням та будівництвом водойм. Тому відвідувати можна лише при зацікавленості придбання риб чи квітів, попередньо домовившись по телефону. Особисто я придбала білу німфею, про яку мріяла довгі роки – Сашко колись подарував мені насичено-рожеві, і мені дуже хотілося придбати їм «друзів» іншого кольору. Сам процес купівлі рослини мені приніс неймовірне задоволення. Бо доглянута територія розплідника – як ілюстрація до «Мавки». Навкруги – квіти, водойми, очерет, альтанка на воді, жабки. Казка про українську Русалоньку – саме тут!
Як надумаєте їхати, маленькі попередження - ніяких вказівників на «ферму лілій» немає. І ще - беріть заздалегідь з собою, будь-ласка, ємність-таз для перевезення рослин.
Якось не зрозумілі межі Віти-Поштової, які вказує мені гугл-мапа, але перехрестя Одеської траси з дорогою на Боярку теж відноситься до Віти. Тож великий розплідник рослин EVA LANDSCAPE також має адресу цього населеного пункту.
Компанія «Єва» на ринку існує з 2012 року, це найсучасніший центр розведення дерев та кущів, який є лідером в Україні в цій справі. Саме «Єва» здійснювала ландшафтну розробку дизайну та озеленення набережної з фонтанами у Вінниці, Харківського зоопарку, парку імені Тараса Шевченка у Києві та ще багато інших парків та скверів у різноманітних сучасних житлових комплексах.
Власник розпліднику – дендролог Роман Золотаревський, закоханий у свою справу. До дерев він ставиться, як до дітей, а майданчики, де вирощуються рослини, називає Школа дерев. Бо тут саме і виховують рослинки – їх стрижуть, формують стовбур, деякі навіть пристосовують до нашого клімату.
Для вирощування рослини закуповують дуже маленькими за кордоном – переважно в Нідерландах, але були й такі, що потрапили у Віту-Поштову, долаючи Панамський канал. Працівники Єви садовлять рослини і вирощують їх кілька років, створюючи для них сприятливі умови. Оскільки родючий ґрунт продавати заборонено, штучним образом виробляється субстрат. Цікаво, що основою його є бита цегла.
Мета та радість Романа Золотаревського – стовідсоткова приживлюваність рослин на новому місці. А розпочинав він свій бізнес із закупівлі туй та сосен у хазяйствах при лісництвах та розпродажу продукції вздовж траси.
Тому навіть якщо вам зовсім не потрібні паростки кущиків чи деревець, зупинитись тут все одно варто. Цікаві рослини, завезені з інших країн, сформовані у різноманітні декоративні форми - це справжній ботанічний сад, насолода для очей. Територія розпліднику велика – 20 гектар, і вирощується тут більше ніж сто тисяч рослин одночасно.
А нещодавно стали пускати і на приватну територію, де розташоване величезне озеро з неймовірним штучним водоспадом. До цього можна було побачити лише його зворотній бік, але він такий цікавий, що навіть це було варто уваги. Відчуття – ніби перебуваєш у Гранд Каньоні в Арізоні.
І ще - впритул до розпліднику рослин розташований мотель-ресторан «Шалє» (це єдиний комплекс з розплідником). З французької «шалє» перекладається, як пастуший будиночок. Збудовано його у 2015 році. Тож, якщо Ви подорожуєте, раджу зупинитися саме там - не знайшла жодного негативного відгуку.
Практично поруч розташований ще один великий ресторанний комплекс, де приємно просто прогулятися й відпочити – «Вілла Віта». З латинської ця назва перекладається, як «Будинок життя», що ще й вдало перехрещується з назвою «ВІТА»-Поштова. Здається, відкрився комплекс у 2010 році або десь близько цього. Святкували тут декілька разів родинні свята, сподобалось!
Не можу не показати ведмедика, хоч фото і не дуже. Та й сам ведмедик знаходиться у жахливому стані. Це символ московської Олімпіади-1980. Як символіку цього ведмедика намалював дитячий художник Віктор Чижиков, автор малюнків у журналі «Мурзилка».
Оскільки Київ, окрім москви, теж приймав Олімпіаду (в нашій столиці проводилися футбольні матчі), на в’їздах до міста були встановлені такі ведмедики. Подейкують, що в середині містилася апаратура КДБ, яка навіть в ті часи зчитувала номери автомобілів та підслуховувала радіоперемовини. Виготовлені ці ведмежатка були у нас в Києві на комбінаті «Художник», вартість кожної скульптури складала близько 2000 рублів.
Мабуть, цьому ведмедику не довго залишилось жити… росія разом з життями людей зруйнувала всі цінності що ми мали, навіть дитячі спогади…
Праворуч від Одеської траси наше обстеження Віти-Поштової завершилося, але це ще не все. «По той бік екрану» село продовжується, і там знов існує чудова зона для відпочинку. Це «Казка Лісова» - таку назву має парк, і таким він є по факту – справжня лісова казка. Частина лісу, повна всіляких скульптур та дитячих атракцій (нажаль, автори робіт ніде не вказані)!
Відкрито парк було 1 серпня 2020 року – знову ж таки, за підтримки місцевих мешканців та сільради. Приклад, що якщо взяти ініціативу у свої руки, вийде казка!
І це ще не все про Віту-Поштову – маю окрему
доповідь
про ДОТи Віти.
Ось так, досить хаотично, але здається всі цікаві місця Віти-Поштової показала. Як бачите, досить багато рекреаційних місць, і мабуть за один день опанувати все неможливо. Хіба що поспіхом. Але Віта-Поштова – не для поспіху. Вона, як колишня поштова станція, для того щоб відпочити, помилуватися краєвидом, отримати «перезавантаження». Та насолодитися миттю перед тим, як рухатись далі.
Свято для самих себе треба й робити самим! Чудові парки та сквери – це справжнє свято, яке мешканці Віти-Поштової зробили самі - для себе і для всіх нас!
