І коли ми оселилися на Теремках-2 та почали постійно проїздити повз легендарного ресторану «Вітряк», мені аж кортіло відвідати його. І це незважаючи на те, що поруч знаходиться Музей під відкритим небом Пирогів, де тих вітряків повно і де я була купу разів. Але ж ні, мені потрібно було ще й саме сюди! Моя уява малювала, що з середини можна зайти у той вітряк, там буде чистенько та огрядно, і вусатий млинар розповість, як же ж з’являється борошно.
Я так замучила батьків, що одного разу ми таки відвідали ресторан. В ті часи це було досить не просто. На той момент у Києві існувало всього дванадцять ресторанів. Просто так пообідати було неможливо, столики весь час були зайняті. Тільки щоб зайти, треба було дати хабаря на вході, а потім ще й офіціанту, щоб той таки винайшов для вас вільне місце. Якщо по його особистій оцінці ви здастеся йому несплатоспроможніми (щоб обдерти, як липку), він цього не зробить. Тож відвідини будь-якого ресторанного закладу у ті часи – це була значна подія.
Отже, не дивлячись на те, що жили ми поруч, лише один раз у моєму дитинстві таки склалося відвідати «Вітряк». І яке ж було моє розчарування, коли виявилося, що в середині – звичайнісінька стеля. А безпосередньо вітряк – це лише макет на насипному холмі.
Пройшли роки, і вже мої діти почали мене благати… відвідати цей самий «Вітряк»! Я пояснювала, що в середині нічогісінько цікавого немає, але ж – хочеться впевнитися самим. Довелося йти!
Втім, як виявилося, я була неправа, в середині таки цікаво! Бо, хоч звісно ніякого вітряка у приміщенні ми не побачили, але знайшли багато інших цікавинок.
Але – про все по порядку!
Отже, трохи історії.
Проект ресторану виготовило сімейне подружжя відомих архітекторів Галини та Анатолія Добровольських. Цих творців можна поставити у ряд видатних майстрів, завдяки яким Київ має своє сучасне обличчя. Деякий час Добровольський займав посаду головного архітектора столиці. І післявоєнний Хрещатик забудовувався саме під керівництвом групи на чолі з Анатолієм Володимировичем. У співавторстві з іншими архітекторами ним розроблено багато будівль, без яких неможливо уявити моє місто – Головпоштамт, Готель «Україна», станція метро «Хрещатик» (в тому числі наземна частина), Будинок художника, аеропорт «Бориспіль», кінотеатр «Україна», житловий фонд і ще багато багато чого. Свої витвори архітектор завжди прикрашав елементами традиційного українського барокко. А своїм найкращим творінням вважав Північний міст – саме Анатолій Володимирович розробив проект пілону у формі літери «Л».
Ресторан «Вітряк» - це майже єдиний проект, який архітектор розробляв у співавторстві зі своєю дружиною. Галина Добровольська теж лишила чималий спадок в архітектурі Києва. Як на мене, найвідомішим її творінням можна визначити Оглядовий майданчик біля Жовтневого палацу – саме він потрапив на декілька хвилин у чудовий фільм 1999 року французького режисера Режиса Варньє «Схід-Захід».
Тож будівництво ресторану було розпочато у 1967 році, а у 1968-му «Вітряк» вже радо відкрив свої двері для відвідувачів.
Яким був інтер’єр? Не пам’ятаю зовсім, а в інтернеті жодної фотографії знайти не вдалося. Якщо раптом в когось таке фото є – поділіться, будь-ласка!
З оздоблення приміщення, окрім безпосередньо макету вітряку, неможливо не згадати відоме екстер’єрне панно «Вітер». Його викладено зі смальти, скла, мармуру та кераміки. І хоч в Києві працював Експериментальний кераміко-художній завод, потрібні матеріали дістати було дуже складно.
Треба зазначити, що монументальне мистецтво загалом притаманне Україні. Ще з давних давен люди прикрашали власні домівки розписними квітами, вигаданими візерунками. В радянські часи, коли архітектурні форми були значно спрощені та «обезобличчені», на голі стіни «соціальних» споруд так і просилися якісь прикраси. Не можуть українці жити так, щоб ніщо не радувало око. І в цьому плані керамічні мозаїки відкрили новий простір для художників-монументалістів. Панно різної фактури, різної стилістики з’являлося майже скрізь, навіть моя рідна школа прикрашена одним з таких панно
Ми так звикли до цих унікальних картин, що перестали їх цінувати. Так, радянські часи лишили після себе, м’яко кажучи, неприємні спогади. Настільки неприємні, що навіть витвори мистецтва того періоду в нас асоціюються з владою. Але все підряд «утилізувати» не можна!
Нажаль велика кількість мозаїчних панно вже безповоротно знищена. Як же ж мені подобався фонтан-килим на вході до Голосіївського парку – бігала по ньому босоніж. На згадку не лишилося жодного фото…
Така доля ледь не спіткала і мозаїку «Вітер» на «Вітряку». Це панно створювали видатні на той час художники Алла Горська, її чоловік Віктор Зарецький, та живописець-монументаліст Борис Плаксій. Художники власноруч викладали мозаїку, і це був важкий труд – роботи велися майже взимку. «Вітер» викладався на крижаному вітрі! А цементний розчин треба брати голими руками… За згадкою Бориса Плаксія, пальці вже за півгодини ставали, як граблі.
Зазначу, що «Вітер» - єдиний монументальний твір Алли Горської, який зберігся у Києві. Вітраж її роботи у вестибюлі Червоного корпусу КНУ під назвою «Шевченко. Мати» було знищено.
Саму ж Аллу Горську було жорстоко страчено. «КДБ» - дуже страшне слово-абревіатура. Алла не боялася казати правду, займала дуже активну громадську позицію, підтримувала політичних в’язнів, намагалася боротися з арештами дисидентів. Такого радянська влада не прощала. Офіційну версію її вбивства було оприлюднено раніше, ніж почала працювати слідча група…
В цілому панно «Вітер» має абстрактний вигляд (чого при радянській владі було не дозволено!), і його ідея виникла на підставі яскравих живописних робіт Ганни Собачко-Шостак. Ця українська майстриня з освіти мала всього лише два класи початкової школи, але сила її таланту була така, що саме вона оформлювала український павільйон у москві на всеросійській сільськогосподарській виставці (виставковий комплекс ВДНГ). За мотивами її робіт й досі вишивають килими!
Тож ресторан запрацював у 1968 році. Подавали тут українські страви.
Із розвалом Союзу прийшли інші часи. «Економічна криза» - на справді це теж дуже страшні слова, і синонімом до них можна поставити «голод». Нам приходилося виживати, не всі могли вдосталь нагодувати родину, які вже ресторани.
Тож з тих перших дванадцяти ресторанів Києва вистояли одиниці. І у цьому плані «Вітряку» пощастило. Найстрашніші 90-ті він пережив. А вже у 2015 році його взяли в оренду і тут відкрився байкер-бар з назвою «ROUTE KYIV 66».
Ззовні нові господарі прикрасили заклад власною рекламою - закрили «Вітер» дерев’яною вагонкою з написами назви клубу. І це велике щастя, що технічно вони винайшли таке рішення, таким чином панно не було знищено!
У 2016 приміщення було продано. І тепер «Вітряк» перетворився на ресторан сімейного відпочинку «MILL Hub», який було урочисто відкрито навесні 2017 року. Це був черговий проект компанії з десятирічним досвідом Vip Catering. Під час реконструкції ресторану відбулися найбільші зміни за часів його існування. Була збудована «стєкляшка» - скляна веранда з панорамними вікнами. Оздоблена прилегла територія: влаштований невеличкий фонтан та облаштована літня тераса – насолоджуватися смачною їжею стало можна просто неба. В середині також, звісно, відбувся ремонт, по завершенню якого на стіні з’явилася нова картина-розпис.
Мозаїчне панно «Вітер» «MILL Hub» також закрили своїм логотипом. Але завдяки суспільству, яке привернуло увагу до унікального витвору Алли Горської, 29 грудня 2016 року вся будівля ресторану разом із панно була занесена до реєстру нерухомих пам’ятників України, і у 2019 році загороджувальні щити прибрали. Це була визначна подія – спеціально для неї ресторан виготовив пам’ятну табличку, текст до якої написала відома мистецтвознавця Євгенія Моляр. Табличку було розміщено біля мозаїки, на її відкриття були запрошені родичі Алли Горської, всіх пригощали шампанським.
Нажаль, таблички вже не існує – її було розбито. Не існує і фонтану. Сприяло цьому ще одне страшне слово – «карантин». Так, «MILL Hub» не витримав обмежень пандемії, і в 2021 році приміщення знову було виставлено на продаж.
І знову жахи нашого будення. «Війна». Хіба таке може бути? Хіба це можливо у ХХІ столітті? Це слово мало б стати невживаним та згадуватись лише на заняттях з історії...
Але на щастя не зважаючи на жахливу реальність «Вітряк» продовжив своє життя! Влітку 2022 року, навіть під час війни, заклад знов радо відкрив свої двері! Тепер це один з мережі закладів «Варенична Катюша».
Інтер’єр знов було повністю перероблено і переоздоблено. Я б його охарактеризувала, як Міні-музей старожитностей. Дуже багато речей, які вже вийшли з нашого побуту, але такі, які я ще пам’ятаю вживаними – 70-80-ті роки ХХ століття. Ці речі милі серцю та пробуджують згадки про давешнє дитинство.
Розповідала дітям, як користуватися дисковим телефоном! Що в нас теж був комплект чарочок-рибок! І червоний чайний сервіз у білі горохи – то була ознака шикарного життя. Дуже цікаво. Затишна атмосфера. Натовпу немає. Їжа смачна. Ціни помірні. У дитячому куточку багато іграшок. Сподобалось!
Хочу зазначити, що первинного «пустинного» ландшафту навколо «Вітряку» давно не існує. Вже у дев’яності тут височів невеличкий лісочок і безпосередньо вітряк проглядав крізь верхівки дерев. Нині і його вже нема. Наразі його оточують новобудови – перші будинки (трохи поодаль, з блакитними смужками) з’явилися на початку 2010-х. Більш сучасні вздовж траси - це вже житловий комплекс «Метрополіс», перша черга якого була введена в експлуатацію у 2021 році. Внутрішнє оздоблення дворів ще триває і поступово формується невеличкий сквер та досить цікавий дитячий майданчик.
Що сказати стосовно забудови? Звісно, в якомусь сенсі шкода, що первісні куточки природи зникають. Але якщо дивитись реальності в очі – це очікувано і неминуче. Мегаполіс росте, час пришвидшується. Навколишній світ змінюється – і це прекрасно. І дуже гарно, що вдається зберегти минуле і вписати його в сучасне. Я щаслива, що «Вітряк» вистояв, вцілів, і працює далі – так пощастило далеко не всім з перших дванадцяти ресторанів Києва.
Тож відвідую сама і вас всіх запрошую! У легендарний ресторан з власною історією, який пережив декілька епох і наразі перетворився у чудовий заклад сімейного типу з куточком історії 70-х років. Будьмо!
(У зимовий час заклад може працювати тільки у банкетному режимі на замовлення, тож телефонуйте 0960061177 )
Немає коментарів:
Дописати коментар