Туреччина по-київськи: «Дніпровська рив’єра»

Якщо хтось раптом переглядає мою сторінку регулярно, той знає, що на деякі локації потрапити у мене виходить лише за кілька років мрій. З різних питань мої відвідини тієї чи іншої місцевості унеможливлюються. Буває й таке, що Сашко просто не хоче туди їхати – нема бажання, не цікаво, немає часу.
Відпочинок у «Дніпровській рив’єрі» підпадає саме під цю рубрику. Вперше я побачила якесь згадування про комплекс дуже давно – під час сильної зливи там повиверталися кадки з пальмами, і саме ця подія висвітлювалась в інтернеті. З тих пір я марила побачити ті пальми. Я обожнюю пальми! І я періодично нагадувала Сашку – хочу туди. У відповідь чула: «Там нема чого робити». Бо колись ми відпочивали на пляжі поруч, каталися на водних мотоциклах, але нічого особливо нас там не привабило. І це одна з причин, чому Сашко лишався незламним.

Ото вдалині саме я «ганяю» на водному мотоциклі, праворуч видно «білу халабуду» «Дніпровської рив’єри». Ми були зовсім поруч, але тоді в нас була інша програма. 25 липня 2009 року

І от…
Одного разу…
У Сашка був поганий настрій.
Дуже поганий настрій.
Плани зірвалися, все пішло шкереберть, й буквально від досади він привіз мене сюди. Невдоволено усівся на терасі. І перший час хмурив брова, бурчав й пофиркував, наче їжак. Але офіціант приніс замовлення. Борщ виявився смачним. Салат теж. І головне кава doppio була саме така, як мала бути.
І поступово виявилося, що небо блакитне. Пісочок чистий і приємний. По Дніпру йдуть баржі. А у басейні весело барахтаються діти.

Пальми! Саме через них ми приїхали сюди

Загальна панорама комплексу

Наступного ж дня ми були тут вже з самого ранку. Сашко взяв свій ноутбук, щоб працювати звідси і пробути тут цілий день.
Останок літа ми приїздили сюди щотижня.

Зранку повно вільних місць. Ближче до вечора порожніх лежаків не буде

Сашкове «робоче місце»

Мені, як завжди, лате та брускета (бутерброд на обсмаженій скибочці хліба)

Саме тут відчувається яскраве спекотне кольорове літо!

Білий – колір літніх пригод

Всі можливі барви – це «Дніпровська рив’єра»

Якщо прижмурити очі – домінує колір сепії

Моя Україна!

Для існування всього цього була проведена колосальна робота. Засновано комплекс у 1997 році, і тоді тут на пустирі існував лише смітник на бетонній дамбі. Робота по облаштуванню проведена колосальна – газон існує на повністю завезеному чорноземі. Поруч був зведений ще один комплекс, «Голосіївські бані» - нажаль у 2019 році його було знищено. «Зазіхалися» і на «Дніпровську рив’єру» - на щастя її змогли відстояти.

«Дніпровська рив’єра» - газон росте на насипному ґрунті

Пісочок теж був завезений

Тож цінуємо, що в Києві існує такий чудовий рекреаційний комплекс. І якщо немає змоги побувати в Туреччині (а особисто я жодного разу не була), «Дніпровська рив’єра» - чудова альтернатива заморському курорту.

Повний релакс… Всіх обіймаю!