Так вийшло з кар’єром, розташованому у селі Дружба Олевського району Житомирської області. Причому, як не дивно, кар’єр тут зовсім не причому. Сам він напрочуд чудовий! Але натовп людей зашкалює і тим самим майже все перекреслює. Причому натовп стихійний. Неймовірна кількість «диких відпочиваючих» з наметами та палатками (більше 500 на день)! А інфраструктури - повна відсутність.
В цілому це має своє пояснення. Кар’єр поки що ніким не охороняється, і взагалі не вважається природнім об’єктом. Правда в цьому є - його походження дійсно не природнє. Але ж вода, яка його зараз наповнює, оточуючі піщано-кам’янисті береги, ліс – це все природа! Яку б треба було захистити. Будемо сподіватися, що це станеться найближчим часом.
Розробка кар’єру розпочалась у 1948 році - тоді тут почали здобувати пісковик та кварцито-пісковик для будівельних матеріалів військової промисловості. Вся ця територія навіть і належала Міністерству оборони, і село Дружба було збудоване у 1961 році майже як військове містечко. Тобто, фактично, це був режимний об’єкт. За часів Незалежності України він носив назву Державне підприємство Міністерства оборони України Дружбівський кар’єр нерудних копалин «Кварц».
На даний момент кар’єр не розробляється вже близько 20-30 років, але сам він і територія навколо й досі належать підприємству. Начебто зараз це ТОВ «Імуногенетика» - можливо вони й займуться облаштуванням курортної зони. Начебто у 2024 році тут вже з’явилася простора надводна тераса з красивою зоною відпочинку. Але я всього цього не бачила - відвідувала кар'єр у 2023-му. І була здивована повною відсутністю цивілізації.
Як я вже сказала, так було тому, що доступ сюди фактично був несанкціонованим. Популярним це місце стало відносно недавно – приблизно у 2020-х роках. І якщо пройтися, навколо скрізь помітні відходи від виробництва та глибокі колії від колес надпотужних вантажівок. Весь знаменитий берег, який часто порівнюють з турецьким Памуккале – це залишки дрібного пилу від подрібнення каміння, який «зцементувався» з піском, глиною та каоліном. Утворилась нібито нова «порода», міцна і дуже цікава. Мені, як необізнаному туристу, спочатку було й незрозуміло, що це за «земля» така під ногами.
Спуск до самого озера вузенький, і має вигляд каньйону. І сам пляж дуже вузький, тому людьми зайнятий буквально кожен сантиметр берегової лінії.
А водичка неймовірна! Прозора, чиста, прохолодна, неперевершеного бірюзового кольору! Купатися – дійсно насолода! Але треба бути обережним – дно дуже похиле, з кожним кроком рівень води більшає. Максимальна глибина озера - 30 метрів.
Навколо – казковий ліс! Це регіон Полісся – ліси, ліси, непрохідні ліси… Щоб потрапити сюди, ми тривалий час їхали просто лісом, без жодних ознак присутності людини. Дружба – доволі ізольований населений пункт. Хоча трошки далі розташоване село Новоозерянка, збудоване також суто для фахівців з обробки каміння кар’єру – тут існував і існує Озерянський комбінат залізобетонних гідротехнічних конструкцій. Раніше на ньому переробляли граніт на щебінь та гравій, зараз виготовляють сухі будівельні суміші.
Загалом цікаво, що при розробці кар’єрів і досі користуються методом теплового шоку, як це відбувалося ще майже за первісних часів. Звісно, зараз створена сучасна техніка та розроблені складні ефективні способи. Але при роботі з породами, які важко піддаються обробці, продовжують використовувати принцип теплового розширення та стискання матеріалів. Для цього просто на поверхні каміння розкладається багаття – вогонь нагріває породу до високих температур. Потім вогонь гасять і зверху ллється холодна вода. Така різниця викликає напруження в структурі каміння, що призводить до його розтріскування. «Полущене» каміння вже легше відокремити від основної породи. А правильна назва цього методу – «гаряча тріщина». Саме таким методом користувалися і тут - до останнього дня роботи кар’єру.
Отже колись тут кипіла робота, греміло устаткування, рокотали машини, і було важко уявити інакшу картину. Але навіть у таких потужних гігантів, як цей гранітний кар’єр, колись наступає останній день.
Зараз він на заслуженому відпочинку. Напрацювався за своє життя! І люди навколо нього – на відпочинку. Тут дійсно гарно! Колись промислова місцина перетворюється на справжню шикарну рекреаційну зону.
І я бажаю цій території гармонійного розвитку - поєднання розбудови інфраструктури з грамотним збереженням природи.
А в шаленому натовпі людей, насправді, ніхто один одному не заважає. «Як корабель назвати, так він і попливе». І тут – всі між собою дружать. У спокої та умиротворенні, як і потрібно на справжньому відпочинку.
Немає коментарів:
Дописати коментар