В туман таємничих лісів.
Воно мені виникло звідкись,
У нього сто сот голосів.
Воно мені світить і світить,
Таке воно в світі одне.
Я – Світязь, я Світязь, я Світязь!
Невже ти не чуєш мене?
Ліна Костенко
Вже повернувшись з відпочинку, прочитала в одному блозі відгук під назвою «Коли реальність яскравіша за фотошоп». І згодна з ним на всі сто відсотків. Такі самі відчуття. Справжні озера перевершили будь-які сподівання. Як і автор оповіді, я також абсолютно нічого не очікувала від озер. Їхала з настроєм просто відвідати це місце, поставити галочку «завершено» і більше не повертатись до цього питання. Тому що, хоч озера і є нібито популярне місце відпочинку, від знайомих інформації чула дуже мало. І вона була не дуже позитивною.
Вийшло ж зовсім навпаки. Я закохалася в Шацькі озера. Ладно я – сам Сашко сказав, що «треба було їхати як мінімум на два тижні». І вже у серпні пропонував на День Незалежності мотанутись знов, як колись ми їздили на кілька днів у Затоку.
Тож мабуть почну саме з власних коментарів щодо «чуток» та «пліток» про місцевість – як все виявилося насправді.
Перший пункт – клімат. Мені сказали, що купатися в озерах можливо тільки в липні – весь інший час вода дуже холодна.
Це правда, погода тут специфічна. Клімат близький до балтійського. В той час, коли у Києві була спека, у нас на Шацьку йшли зливи і вдень було плюс вісімнадцять. Але були і чудові дні з сонячною погодою. Скажу одне - купалися ми щодня, не зважаючи ні на що. І звісно – рік на рік не приходиться. Гадаю, що саме в цьому році вода у серпні та вересні була теплішою, ніж у нас в липні.
А загалом теплі речі потрібно брати з собою обов’язково. Зі сміхом я взяла з собою пухову курточку – лише тому, що якщо її щільно скрутити, вона займає дуже мало місця. І знаєте що. Я її носила! При цьому температура повітря на відпочинку виявилася мені цілком комфортною – у спеку почуваю себе набагато гірше, ніж у «плюс двадцять». Тому литовський клімат Шацьку виявився для мене ідеальним.
Другий момент, який вважається негативним – на озерах багато комарів. Всі бояться цих жахливих маленьких створінь, які обов’язково живуть біля водойм і дійсно можуть добряче зіпсувати відпустку.
З цим питанням - теж кожен раз по різному. Все залежить від того, яка була погода у травні. Цього року останній місяць весни напередодні літа був такий, що люди ходили у зимових куртках та шапках. Тому лічинки комарів просто не розвинулися. І нас абсолютно ніхто не турбував дзижчанням ані на вулиці, ні в будинку. Не повірете! Комарів не було зовсім.
І ще – одному знайомому виявилося нудно. «Там нема чого робити». Андрій з родиною побули на одному з озер три дні з запланованого тижня, а потім від нудьги рвонули у Карпати.
Таке, звісно, залежить від індивідуального настрою. Але в цілому якщо можливо колись на озерах і не було варіантів якогось молодіжного відпочинку, то зараз весь берег Світязя забудовано кафешками, барами та іншими «тусовочними» закладами на будь-який смак. Наприклад, при нас давала сольний концерт Надя Дорофеєва. А всіляких атракціонів на пляжі навіть не перерахувати. Там просто немає часу нудьгувати! Світязь – то суцільне свято життя.
Ось так, якщо в двох словах відповісти на всі «страхіття» про озера.
А тепер – про неймовірний магнетизм цього міста. Про хмари. Про небо. Про ліс. І про чарівну прозору воду.
Шацькі озера мають частково карстове, а більше льодовикове походження, і цим знов нагадують мені мою рідну Литву. У дитинстві я щороку відпочивала у селищі Вайшнюнай на одному з Ігналінських озер - цей комплекс водойм входить в Аукштайтську озерну систему. А ще у Литві існують Дзукійська, Зарасайська, Тракайська та Жемайтійська озерні системи. Також варто згадати Ленчинсько-Влодавське поозер’я у Польщі та Брестське поозер’я в Білорусі – все це «аналоги» Шацьких озер.
Вищезгадані литовські озерні системи мають величезну кількість водойм – лише в одному Ігналінському районі їх приблизно 280, а по всій Литві озер налічується близько шести тисяч.
Шацькі озера набагато менше. Але все одно вражають. Вони складаються з більше ніж 30 водойм. Хоча великих серед них не так багато (звісно, залежить від того, що саме вважати «великим»). Назву Люцимер, Пульмецьке, Перемут. А найбільше з них всіх – озеро Світязь. Його максимальна глибина трошки більше за 58 метрів – воно є найглибшим в Україні! Але при цьому має дуже довгу приберегову мілину – ідеально для відпочинку з дітьми.
Посеред озера височіє острів. Він не маленький, як може здатися з берегу – його площа близько 7 гектарів (площа всього озера складає 28 гектарів). Офіційної назви ця ділянка суші не має, але за легендою його називають Островом кохання. До нього можна дістатися будь-яким плавзасобом. Але завжди треба пам’ятати про безпеку – якраз за островом (якщо дивитись з Центрального пляжу) і розташована найглибша точка Світязя.
Так от, про легенди та назви. Їх декілька. У першій переказують, що колись самого озера не існувало, а на цьому місці стояла фортеця. Під час нападу ворогів донька володаря-князя почала благати, що згодна на все, аби фортеця не дісталася ворогам. У ту ж мить фортеця пішла під землю, і утворився Світязь. А нагадуванням про колишній палац залишився острів.
Друга тлумачить, що навпаки, колись на місці Полісся було море. Але з часом воно почало міліти. Тоді всі кити встигли перепливти у інші води. Всі, окрім одного маленького, який заблукав, і так і залишився назавжди на Світязі, перетворившись - звісно ж на острів.
Існує і третя легенда, більш складна і заплутана. Начебто якось йшов чаклун, і напали на нього собаки. Діти, які були поруч, почали глузувати з чаклуна. Розлютився той, підняв з землі великий камінь, і звідти одразу як із прірви почала прибувати вода. Двох старших дітей, які таки намагались відігнати собак, чаклун покликав йти за собою і не озиратися. Але дитячій допитливості немає меж. Вони озирнулися, й у той же час перетворилися на дерева Клен та Липу на прекрасному острівці.
А ще місцеві жителі стверджують, що щиро закоханим до острова відкривається шлях пішки. Саме тому острів і зветься Островом закоханих. Але, як би ви не любили свою другу половинку, намагатися пройти «по воді» туди не варто – це всього лише чергова легенда.
А водичка на озері прозора та чиста. Світла. І саме від слів «світ», «світло» за найпоширенішою версією і утворилася назва водойми.
Окрім своєї чистоти вода Світязю володіє унікальними властивостями зцілювати та омолоджувати. Стосовно останнього не впевнена, а от загоюючи якості перевірені. Ще в Києві в результаті падіння на швидкості дитина отримала величезні «зчесані» об асфальт рани. Спочатку думали взагалі заборонити купатися в цьому сезоні. Ризикнули. І буквально за день-два припинили навіть обробляти ділянки шкіри хлоргексидіном, настільки успішно вони виглядали. Відбуваються такі позитивні процеси за рахунок наявності у воді іонів срібла та гліцерину. Начебто навіть під час Другої світової війни на березі Світязя німці облаштували шпиталь і лікували тут поранених солдатів. А воду колись бочками возили до Варшави, щоб столичні красуні мали змогу приймати у ній ванну.
А ще в озері є залежи цілющої блакитної глини. Кажуть, що вона допомагає при «целюлітах і артритах». Про всяк випадок люди мажуть гряззю собі все, що тільки можна. Насправді не раджу так робити. Грязі дійсно мають лікувальні властивості, але використовувати їх потрібно лише під доглядом лікарів. Тому що бальнеологічне лікування має «агресивний» характер – якщо процедури за індивідуальними властивостями якимось чином організму не підійдуть, можуть виникнути серйозні побічні явища.
Прибрежна зона на Світязі облаштована дуже зручно. І вона відносно нова. У 2018 році сюди прийшли великі зміни – розпочалось облаштування набережної. Роботи були завершені у 2020 році. І тепер Центральний пляж має наступний «смугастий» вигляд: ринок, траса, набережна, атракціони, газон, пісок, вода. Тобто з одного боку дороги розміщені торгівельні павільйони, з іншого – прогулянковий тротуар. Далі – зелена зона з травичкою. Саме на ній розміщено розважальні заклади, «луна-парк», є місця для гри у футбол та волейбол. І вже у самої води – пісочок. Простір великий – всім вистачає місця. На будь-який смак. Ніхто не лежить один в одного на голові. Дуже зручно і - дуже красиво!
День за днем ми досліджували різні пляжі – кожен раз ходили на інший. А ще (оскільки насправді жили ми не у центрі) дуже полюбився нам пляж лагерю "ГАРТ", що належить Волинському національному університету імені Леся Українки.
Про красу навколишнього місця окрема розмова. Низки низьких хмар над водою. Небо, яке постійно змінює кольори. Острівець вдалині, який марить і манить… А які тут неймовірні заходи сонця!
Українські Мальдіви. Хоча ні… це Мальдіви мають рівнятися з Шацьком. Якщо хтось поїде на ті далекі острови, знайте – ви там на мальдівському Світязі. І не інакше!
Окремого колориту Світязю додають дерев’яні човни – вони називаються «крипка». Роблять їх місцеві столяри, а купують за бартер. Мені вони так подобаються, що я влаштувала за ними справжнє полювання. Тепер у мене поважна колекція! Буквально кілька фото з неї:
А ще маю поважну колекцію фото сучасних модних блискучих катамаранів у вигляді машинок. Теж кілька фото:
І трошечки ще різних «плавзасобів»:
Неперевершеною родзинкою озер є гойдалки на воді. Їх декілька на Світязі, і на інших озерах вони теж існують. Навколо гойдалок завжди багато людей і черга, щоб сфотографуватися. Навіть в прохолодний день мені довелося чекати, щоб зробити світлину самотньої гойдалки.
В один з днів, коли цілий день була злива, ми поїхали у Шацьк – у Музей флори і фауни. Виявилось дуже цікаво. Хоча як подивитись. Музей розміщено в старенькому «бараці», і основні його експонати – чучела тварин. Але справді цікавим навколишній світ роблять не речі, а люди. Доглядач Музею Ярослав Люшук – неймовірний знавець тваринного світу. Ми дізналися стільки нового! Слухали роззявивши рота і не хотіли звідти йти!
Наприклад, раніше я не знала, що у кожної пташки у кладці має бути певна кількість яєць. І поки вона не знесе ту кількість, по одному яєчку можна забирати – самочка буде нести й нести ще. Але як тільки кількість яєць сягла того самого «числа Х», торкати гніздо не можна – майбутня мама його кине. І ця кількість у кожного виду різна.
А ще Ярослав знає напам’ять всю Червону книгу. І показав нам найменшу пташку України – золотомушку.
Навіть на вулиці Ярослав розповівдав про навколишній парк та дерева. І якби не той клятий дощ, упросила б провести екскурсію нам і по парку. Бо «флора» там теж неймовірна. Вперше у житті бачили справжню секвою! А ще там є туї гігантелли.
Парк і Музей є складовою частиною Шацького лісового коледжу імені Валентина Сулька (першого директора та талановитого педагога). Навчальний заклад був заснований у 1963 році як технікум. З самого початку в ньому вивчали і продовжують вивчати тварин і птахів, і як складова навчання потрібні були чучела. Саме тому у 1975 році було збудовано цей Музей, який насправді більше є лабораторією. У витоків всього цього стояв батько Ярослава.
Ярослав розповів нам і про ЕКО-стежини. Загалом природа навколо озер пречудова! Ми залюбки прогулювались лісом, але я не знала, що окрім просік, тут існують спеціально облаштовані маршрути. Вони не складні, розраховані в першу чергу на дітей – оздоблені всеможливими креативними цікавинками.
Ми прогулялися по двом туристичним стежинам. Першою була «Світязянка» - її довжина 5 кілометрів 200 метрів. Вона виходить до затоки Бужня – західної частини Світязю.
Другою для нас стала еко-стежка «Лісова пісня». Її було урочисто відкрито цього року, хоча насправді вона має дуже давню історію. Справа в тому, що неподалік розміщено санаторій з такою самою назвою, і відпочиваючі багато років просили облаштувати їм оздоровчу доріжку, що й було зроблено у 1987 році. Але зараз стежку було суттєво прикрашено. З’явилися інформаційні стенди, цікаві інсталяції – гігантське гніздо, гра «хрестики-нулики». Місток і вежа для огляду краєвиду. Додалося трошки «міфічної містики» - невеличкі розповіді про прикольних місцевих чудовиськ, злих та добрих духів. Також було збудовано декілька альтанок, які утворили «рекреаційний пункт «Перемут». Шикарно!
Довжина маршруту невелика – 1,6 кілометра.
Сам санаторій «Лісова пісня» теж досить цікавий. Він доволі старий - перший Будинок відпочинку для колгоспників Волині «Срібний берег» з’явився ще у 1967 році. А у 1971-му його було реорганізовано в санаторій. Тобто всі корпуси «допотопні», радянської стандартної архітектури. Але головне – територія. Вона велика і розміщена на березі озера Пісочне. За символічну плату офіціально можна зайти на територію і провести тут цілий день. Начебто нічого особливого, але нам дуже сподобалось. Розташований санаторій у селі Гаївка.
Загалом подібних «оздоровчо-відпочивальних» закладів на озерах величезна кількість. Але, хоч місцевість і користується попитом, багато старих державних «профсоюзних» баз стоїть у закинутому та занедбаному вигляді. Час не жалкує нічого. Вчасно не зроблений ремонт, відсутність цікавих комерційних пропозицій – у складні роки вижити вдалося далеко не всім.
Якщо казати про ціни на проживання на озерах, скажу одне – дуже дорого. Будь-який відпочинок взагалі не дешеве задоволення. А зараз тим більш – в умовах, коли кордони закриті, Чорне море небезпечне, інфляція катастрофічна.
Але вихід є! Одним з варіантів бюджетного відпочинку завжди була, є і буде палатка. Розміститись у власному пересувному будиночку надається можливість у кемпінгу. Насправді тут дуже зручно – в наявності душ, туалет, охорона, доглянута територія, вихід до озера.
Ну а ми цього разу жили у комплексі «Галицький двір». Чисті затишні кімнати, великий двір, наявні альтанки та мангали. А головне – сніданок, обід та вечеря такі смачнючі, що ніякої додаткової їжі ми не готували і не купували зовсім. Приємне місце!
Згадала про їжу, одразу розкажу про ще один «місцевий колорит», який неможливо оминути увагою. Це пончики! Ми їх навіть везли додому у якості сувенірів. Вдома поклали у морозилку, і як хтось приходив з поважних гостей – розморожували у мікрохвильовці. Сказати, що пальчики оближеш – то нічого не сказати.
У цьому році художник Юрій Чайка навіть створив мурал, який зображає продавчиню пончиків. Бо жіночки з велосипедами і пластиковими коробками вже давно стали символом Світязя. І, що дивно, вони зовсім не нав’язливі. Навпаки, іноді ми з нетерпінням їх виглядали – ну коли вже приїде довгоочікуване солоденьке!
Розповідаю про озеро, а про саме село не згадала. Вважається, що перша писемна згадка про село припадає на 1431 рік. В архівних документах вперше згадується про церкву у селі Святязь у 1531 році, тоді це поселення входило до складу польського Любомильського староства. В податкових реєстрах згадується, що храм платив на рік 16 грошів податку, а в 1564 році – 2 форинти. Належало село тоді князям Сангушкам. Пізніше Любомиль разом з навколишніми селами був подарований великому польському магнату графу Францішеку Ксаверію Браницькому.
Наостанок покажу ще трохи фото. Бо можливо по моїм попереднім світлинам склалося враження, що на Світязі нікого немає. Так от, я просто підгадувала час. Насправді тут отак:
Але повторюсь - тут всім вистачає місця! І тут – неймовірна аура. Це місце, де відпочиваєш душею. І бажаю всім побувати на Світязі...
Немає коментарів:
Дописати коментар