«Казкове село Бобриця» - саме з такою назвою існує сайт села і саме так позиціонують сельчани свій населений пункт. І я з ними повністю згодна! Бобриця – село незвичайне. І нашими самими першими враженнями були думки на кшталт «хіба таке буває?». Навіть скептичний Сашко висловися: «Якесь дивне село… Скульптури… Мурали…». І тут дійсно все це є!
Шукати цікавинки та краєвиди нам допомогла мапа Бобриці – і це теж незвично. Ну в якому ще селі ви бачили власну мапу? А тут є, і вона дійсно дуже корисна. Карта розміщена на тому ж сайті села.
Але почнемо трошки з історії. Село було засноване у 1648 році втікачами з Речі Посполитої а також козацько-гайдамацькими загонами. Тоді ці землі належали Київському Злотоверхому Михайлівському монастирю і знаходились майже на межі між Річчю Посполитою та Імперією. Цей край звідтоді називають краєм вільних козаків, тут ніколи не існувало панщини.
Ну а ми одразу прямуємо до центра. Дорогою нам трапляється зупинка, яка нагадує, що ми у Бобриці – невеличка споруда прикрашена чудовими «портретами» двох бобрів! Назву село дійсно отримало від великої популяції бобрів, яка колись мешкала тут. Цих тварин багатсько і зараз, але побачити їх не просто – як і всі дикі звіри, бобри ховаються від людей. Тому їхати у Бобрицю з метою побачити тут живого бобра не варто.
Туристичний центр Бобриці невеликий, але гарний. Треба відзначити охайність та чистоту, все доведене до ладу. Таким огрядним це місце стало нещодавно – близько 2015 року! Ще рік до того тут стояла закинута хата та зростав бур’ян заввишки людини! Ініціатором відродження села є місцевий мешканець Роман Іваненко і ще декілька бобричан. Завдяки ним Бобриця дійсно справляє враження казки!
Перше, що ми відвідали у центрі, це був Дитячий майданчик, бо повз нього пройти неможливо. Він розташований у великому сквері-клумбі – дуже незвичне рішення.
Центр села – це завжди Церква. Свято-Покровський храм. Довгі-довгі роки Бобриця не мала свого храму. Вперше місцеву релігійну громаду було зареєстровано в 1997 році, і перше богослужіння тоді відбулося у місцевому Будинку культури (на Різдво 1998 року). Вже у 1999 році посвятили землю, де запланували звести храм, і у 2001 році було розпочато будівництво. 21 листопада 2003 року храм був освячений. Він збудований у стилі козацького бароко. Головний архітектор – Яблонська Ганна Дмитрівна. У 2004 році була збудована дзвіниця. Храмове свято 14 жовтня, тоді ж святкується і День села.
Після огляду культової споруди звертаємо увагу на сквер з альтанкою та скульптурами. Роздивляємось. Ці витвори мистецтва були виготовлені саме тут, у Бобриці, у рамках Першого міжнародного скульптурного симпозіуму, проведеного у 2015 році. Перелічую їх:
- «ДНК» – витвір Румена Димитріва з Болгарії, вироблений з пісчанику. Скульптура так і має вигляд ДНК і чомусь мені нагадує стиль Кубізм, хоч лінії досить плавні;
- «Танок амазонок у місячному сяйві», автор – Валеріан Джикія з Грузії. Матеріал – пісковик;
- «Жіночий торс» українського автора Олександра Д’яченко. Скульптура виготовлена з гірської породи вулканічного походження габбро і виглядає напрочуд пластичною;
- «Жіноча голова» також авторства Олександра Д’яченко, знову з габбро;
- «Мислитель» українського скульптора Василя Татарського, вироблена теж з габбро. Татарський був і куратором конкурсу.
А на вході у цей сквер розташовані невеличкі дві скульптурки доволі милих бобриків!
І це ще НЕ ВСІ скульптури села! Після першого симпозіуму пройшов Другий у вересні 2020 року та Третій у 2021-му! І це незважаючи на дуже складний період Пандемії Коронавірусу. Тож завдяки цим заходам в селі з’явилось ще декілька локацій – Сквер мрійників на в’їзді у Бобрицю зі сторони Білогородки та невеличкий сквер біля Пляжу. Також існує Сквер «Бобрицький заєць» - відповідно зі скульптурою самого зайця.
Скульптури біля пляжу сфотографувала, а от Сквер мрійників пропустили, тому звіт звідти – наступним разом!
Тим часом ми лишаємо Сквер скульптур і одразу ж виходимо до невеличкого будиночку. Виявляється, це Музей. Десь в інтернеті траплялося мені оголошення, що Музей не працює у вихідні дні. Це не відповідає дійсності! Ми були приємно вражені – Музей відчинено і дуже привітна пані Лілія запросила нас оглянути його.
Цей Музей був створений у 2010 році за ініціативою місцевого жителя Ковальчука Миколи Андрійовича. Він самотужки зібрав всю експозицію – на початку 2000-х люди будували нові хати, а старий «мотлох» приносили Миколі Андрійовичу. Також він ходив по хатах та записував розповіді бобричан, інформацію про родичів села і таким чином дослідив родове дерево всієї Бобриці, починаючи з перших поселенців-козаків! Це – дивовижно!
Нажаль, Миколи Андрійовича вже немає – його не стало кілька років тому. Два роки після цього Музей стояв замкнений. Але на щастя небайдужі селяни подовжили велику справу Ковальчука, і нині Музей працює! Тут можна побачити народні костюми Наддніпрянщини, вишиванки та рушники, предмети побуту. Всього експозиція займає 5 кімнат. Цікаво, що домівка Музею – це колишня радіорубка літнього кінотеатру, в радянські часи звідси на великий екран за допомогою проектору транслювалися кінострічки. Пізніше цей літній кінотеатр демонтували, а радіорубка продовжила своє життя.
За площею радіорубка тоді була меншою – для потреб Музею до неї добудували кімнату та другий поверх.
Ознайомившись з експозицією, прямуємо далі. І тепер наш шлях - до озер. Одразу скажу, що від центру села ми трошки під’їхали – звідси до берега не так щоб зовсім близько.
Спуск до води – майже таємничій. Тому що скрізь все забудовано, і невеличку вуличку між будинками ще треба знайти. Але наші зусилля виявилися не марними, і ми отримали додатковий бонус – їм став довжелезний мурал на паркані. Виявилося, що він також в селі не один – настінного живопису тут багато!
Мурали, як і скульптури, були створені у Бобриці також у 2015 році і також організованим заходом - у рамках Міжнародного арт-фестивалю вуличного соціального мистецтва «Том Сойєр Фест». До створення цих арт-об’єктів були задіяні всі бажаючі мешканці села. Вагомим був кожен внесок – від пожертви коштів до безпосередньо розмальовування.
Перелічу граффіті, які малювалися у рамках заходу:
- «Гребля Бобра», автор Anozerstudio;
- «Мона Ліза», автор Діма Fatum;
- «Міцний Кандинський», її теж виконав Діма Fatum. Але на цьому паркані повинна була бути робота автора F3CETC «Забористий Кандинський»;
- І нарешті «Бобрстракція», і знов Dima Fatum. Тут повинна була бути робота «Щось традиційно незвичне та глибоке від Гамлета» від стріт-артиста Гамлета Зіньковського.
Чому замість двох запланованих робіт з’явилися інші? Не знаю. Припускаю, що з якихось причин два художника не змогли дістатися фестивалю, і Дімі довелося рятувати ситуацію. Так було чи ні – невідомо, але оскільки більшість муралів створив Діма Фатум, то й захотілося дізнатися про нього детальніше.
Чесно кажучи думала, що Діма – це якийсь місцевий хлопчина, який вчиться малювати. Виявилося, ні. Це відомий художник-"монументаліст". В Києві існують декілька муралів його роботи – це «People go home!», «Back to the roots» на Оболоні,мурал на Харківськоум масиві, фреска з Ярославом Мудрим на Великій Житомирській. У своїх роботах Дмитро любить зашифровувати різні символи, дрібниці, які несуть собою якусь інформацію, мають скритий сенс. Тому ці роботи цікаво розглядати та розшифровувати . Наприклад, мурал на стіні траси Яс Марина в Абу-Даби, який теж створив Діма Фатум, можна читати як книгу. На малюнку зображений бувший президент ОАЕ Шейх Зайд. Оскільки це був мудрий та щедрий правитель, на малюнку є фініки. Ловець перлини означає основну промисловість, яка тут існувала до добичі нафти. Можна також знайти символи Еміратів – сокіл, верблюд. Є перший літак, який приземлився в ОАЕ, перша броньована машина Зайда, його будинок.
Цікаво? Так, дуже. І у муралі «Бобрстракція» теж можна відшукати багато символів, значущих для Бобриці. Десь тут має бути бобер, ріка Ірпінь, елементи геральдики, тощо. Причому всі вони розфарбовані в не притаманні ним кольори, а в такі, що обирались зі світлин аерофотозйомки села. Таким чином звичайний паркан став цікавим носієм історичної інформації, яку треба розшифрувати – чим не ребус? І саме повз нього нам довелося пройти до озера.
Після муралу починається спуск до води, і дорогою до озера нам зустрілася ще одна цікавинка – криниця «Вода від бобра».
Нарешті – озеро! Природа – справжнє багатство цього краю. Неймовірний каскад водосховищ починається у сусідньому селі Забір’я, та продовжується тут, у Бобриці. Ці озера споруджені на річці Бобриця невдовзі після Другої світової війни. На цих штучних водоймах було створено підприємство Київський виробничий рибокомбінат, основною діяльністю якого було вирощування і реалізація риби.
Озера мають назви – Добре та Казкове. Ці назви – суто місцеві, насправді озера просто нумерують – Перше, Друге, Третє, Четверте та П’яте. І озера в Бобриці – саме заключні в каскаді. Невдовзі після Доброго останнього озера трошки за селом Бобриця впадає в Ірпінь. А витік її знаходиться поблизу Калинівки - таким чином довжина цієї річки становить 13, 5 кілометрів.
Ми пройшлись по дамбі – яка краса! Неможливо описати! Краще за все у цю подорож брати з собою чай у термосі, смачні бутерброди і насолоджуватись краєвидом, гладдю озер, величними лебедями.
Цікаво, що дамби теж мають назви! Дамба між казковим та Добрим озерами названа на честь Ведмежати з мультфільму «Їжачок у тумані», а заключна дамба, саме по якій ми в’їжджали у село – на честь Їжачка.
Наостанок знов опиняємось на дитячому майданчику – цим заходом ми відкрили Бобрицю і закриваємо теж ним. На майданчику розташована дуже цікава парасолька – така собі альтанка від спеки та дощу. Вона була встановлена у 2021 році.
Отже мій підсумок – бажання громади, ініціатива мешканців, грамотний підхід здатні творити дива! Неможливе – можливо! І моя мрія – щоб кожне українське село мало змогу поставити собі в назву доданок-прикметник «Казкове»!
Немає коментарів:
Дописати коментар