Щойно дочитала! Сподобалось дуже. Обожнюю книжки, в яких історичні факти переплітаються із фантазією автора, а головними героями оповідання є відомі особистості.
Роман «Місто з химерами» вперше був виданий у 2009 році, його автор – киянин Олесь Григорович Ільченко. А головний герой книги - найвідоміший архітектор Києва Владислав Владиславович Городецький. Але ця замітка не про нього. Хочу порозмірковувати про інше.
Загалом в інтернеті про Городецького написано багато й мало одночасно. Багато – одного й того самого. «Десять фактів про життя Городецького» переписуються «журналістами» з одної статті в іншу. І на цьому все. Щось додатково знайти майже неможливо. Тому дуже цікаво було прочитати саме художню книгу про відомого архітектора та про життя Києва тих часів. Жанр оповіді заявлений, як детектив, але звісно, ніякого детективного сюжету немає, й загалом сюжету, якогось розвитку подій майже немає. Але це не знижує оцінку книги, а можливо й завищує – можна бути впевненим, що автор майже нічого не додав від себе. Тобто все, що написане – правда, до найменших дрібниць саме так і було в житті.
Цей пам’ятник Владиславу Городецькому було встановлено у київському Пасажі у 2004 році. Автори – відомі скульптори, які у парі створили багато цікавих київських монументів (Паніковський, Проня Прокопівна, Леонід Биков). Це Володимир Іванович Щур та Віталій Йосипович Сівко.
Зізнатися? Коли фотографувалася, зовсім не знала, хто ж це присів до столика вуличної кав’ярні разом зі мною. Запитала у друзів. У відповідь почула «Здається архітектор якийсь…»,але впевненої конкретики не було.
Зараз смішно це згадати.
Звісно, на той момент я знала Будинок з химерами. Відвідувала концерт у Будинку актора (бувшій Кенасі) – разом із подругою Світланою. Була на концерті органної музики у костелі – це був спонтанний культ-масовий похід з роботи. Кілька разів оглядала Національний художній музей України – в цей заклад нас возили викладачі з Художньої школи.
Але, відвідуючи всі ці місця, я не знала. Що збудував ці всі споруди саме він, Лєшик Городецький.
І саме про це розмова. Чия провина в тому, що я та мої друзі на той час не знали архітекторів, історію цих відомих будівль?
Вважаю, що в школі треба обов’язково ввести додатковий предмет – Історія власного міста. Замість виховної години. І це буде набагато більше виховувати дітей. Власне місто треба знати, любити і берегти. Будь-яке. І про саме невеличке село знайдеться, що розповісти, про край, про прилеглі містечка. Екскурсії теж можна проводити будь-де – скрізь знайдеться що-небудь цікаве.
Якби так було, з Києвом, мабуть, не відбувалося б того, що є зараз. Старовинні будинки навмисно знищуються, доводяться до руйнівного стану. А потім на їх місці втикаються «свічки» елітних бізнес-центрів.
Весь цивілізований світ береже власну історичну архітектурну спадщину і для бізнес-містечок окремо, майже за містом виділяє великі території.
В нас все навпаки, руйнується історична панорама Києва. Якщо якийсь район ви довго не відвідували, за півроку його впізнати вже неможливо. Скрізь натикані супер-пупер-сучасні скло-бетонні коробки. «Скло та бетон».
Бетон. Саме Городецький вперше почав у Києві застосовувати залізобетон у будівництві, збудувавши з нього Будинок з химерами.
Чому такі дивні прикраси на будинку? Городецький обожнював мандрівки та мисливство, й мрія про сафарі створила у його фантазіях диковинних тварин. І ще - зазвичай страховиськами відлякували найдорожче, тому химери й встановлені на відомих соборах – Кельнському, Нотр-Дамі. Тож мабуть Городецький дуже любив свій будинок та любив Київ.
Чи є щасливою доля Будинку з химерами? Легенди кажуть, що Городецький прокляв його, як йому довелося їхати з міста у 1920 році через московську навалу. Дійсно, організації, розташовані потім у Будинку, постійно змінювались. Але ж нині Будинок з химерами є однією з резиденцій Президента України. Чи може бути більшою шана для будинку? Тож все ж таки його долю вважаю щасливою.
Дуже хочу, щоб й весь Київ спіткала щаслива доля.
У кожного міста є СВІЙ особливий архітектор, який став душею міста. Які споруди стають символами? Ніхто не знає, формули не існує. Навряд Артинов гадав, що його водонапірна вежа стане символом Вінниці. Але ж сталося саме так. А у Києві повноправним символом міста є Будинок з химерами.
Нажаль одними химерами московію не відлякати. Тоді, на початку ХХ століття, Городецький в решті решт поїхав у Тегеран. Там він теж працював, але документальних підтверджень цьому не зберіглося. Вважається, що за його ескізами збудовано будівлю для принцеси Шамс Пехлеві (доньки персидського шаха Рези Пехлеві) у шахському палаці Саадабад.
Радянські війська вперше вдерлися в Іран у 1941 році. З тих пір ця держава підзалежна росії. І нині Тегеран із московією знову нищать моє місто і мою країну.
Всі ми любимо Київ всією душею. Але цього замало. Треба дбати та піклуватися про нього, оберігати, та – знати. Доречи, цю чудову книжку порадив мені прочитати мій син. І вже я – раджу всім!
============================================================================
P.S. Зазвичай в Постскриптумі йде рубрика, що можна почитати по темі. Але цього разу весь огляд про книгу, яку я раджу почитати. Тому навпаки, саме тут трошки напишу про наш київський шедевр – костел.
Його порівнюють з паризьким Нотр-Дамом. Не за красою – обидва унікальні, неповторні й неперевершені. Їх порівнюють саме за значимістю для міста. Як в Парижі Нотр-Дам став символом столиці Франції, так і наш київський костел – неординарна споруда, без якої уявити Київ неможливо.
І якщо я вже згадала французький храм, почну з нього.
Отже будівництво СОБОРУ ПАРИЗЬКОЇ БОГОМАТЕРІ було розпочато у 1163 році. Перший архітектор – Моріс де Сюллі, але згодом проект зазнав багатьох доповнень та змін. Завершене будівництво було у 1345 році.
Собор для нас с Сашком став першим історичним об’єктом, який ми відвідали у Парижі – прямо в’їхавши після тривалої подорожі у місто, перш за все нас пішки протягли всією набережною Сени і підвели до храму.
Собор дуже гарний. А ще вразило його розташування. Так, я й раніше знала, що збудовано храм на острові Сіте, на місці, де колись знаходилась перша християнська церква міста базиліка святого Стефана, а ще раніше – римський храм Юпітера. Але зовсім різне – теоретично знати, зустрічати на листівках та в кіно, й нарешті побачити на власні очі. Я навіть досі пам’ятаю ту різницю сприйняття – як я уявляла собі, і як воно виявилося насправді.
А були ми там давно – у травні 2006 року, «у рамках» подорожі Північчю Європи. Тур, коли близько двох годин на добу гуляєш містом, а весь інший час їдеш в автобусі. Таке собі задоволення.
Тому при такій швидкості пересування у Собор зайти нам не дозволили, ми лише трішки погуляли поруч і побігли далі.
Але він залишився у моєму серці.
Наведу стандартні цифри. Висота собору 35 метрів, а дзвіниць – 69. Ширина будівлі – 48 метрів, а довжина – 130.
Пізніше, 15 квітня 2019 року у соборі сталася пожежа, яка суттєво пошкодила храм. Відновлення тривало кілька років, лише 7 грудня 2024 року Нотр-Дам було нарешті відкрито для відвідування.
І тепер про наш «Костел-де-Київ». Він носить ім’я святого, якого найбільше полюбляють діти – Миколаївський. І навіть самі красиві фото костелу – новорічні, зі снігом та прикрашеною ялинкою.
Будувався костел з 1899 по 1909 роки. Його висота зі шпилями – 80 метрів.
Проводити богослужіння в ньому заборонили у 1936 році. Спочатку приміщення пустувало, потім використовувалося як склад та архів. А у 1981 році у костелі відкрили Будинок органної та камерної музики – не сама погана доля.
Після здобуття Україною Незалежності 29 вересня 1991 року відбулося перше після великої перерви богослужіння. Але костел продовжує діяти і як концертний зал – поки що його ділять між собою музиканти та релігійна громада.
Хоча насправді це не зовсім так. Концерти там вже не відбуваються через втрату головного музичного інструменту – органу. Це був чехословацький орган компанії «Rieger-Kloss», який було придбано до відкриття Будинку органної музики. Орган був самим великим у Києві - в нього було 55 регістрів, три мануали (клавіатури) і 3846 труб. Але 3 вересня 2021 року в середині інструменту сталося замкнення електропроводів й виникла пожежа, яка суттєво пошкодила костел. Навіть в цьому долі нашого й паризького храмів виявилися схожі.
Храм у Франції відновили, наш – ще ні. А 20 грудня 2024 року він знову зазнав пошкоджень - зовсім поряд прилетіла чергова російська ракета. Вибухова хвиля зачепила фасад та центральний вітраж.
Мрію, що війна скінчиться. І наш костел буде відновлено. Як і Нотр-Дам-де-Парі.
Немає коментарів:
Дописати коментар